«Кожен гучний звук вже сприймаємо як вибух. Здригаємося і боїмося, що знову посунуть вороги. Ті часи пригадуємо з жахом, та і не хочемо навіть пригадувати. Діти он досі одягнуті вночі сплять, бо так сильно налякані. Дуже багато біди наробили «освободітєлі», — розповідає жителька прикордонного села Єліне Олена Смаль.
У лютому-березні 2022 року російські війська окупували 477 населених пунктів Чернігівської області. Окупанти зруйнували понад 8 тисяч будівель. Більшість – людське житло. Та найболючіші втрати – це, звісно, люди. За даними Чернігівської обласної прокуратури внаслідок дій ворога загинуло 488 цивільних осіб, зокрема, 21 дитина. Поранено 731 мешканця області.
Область деокупували на початку квітня 2022 року. У ці дні прикордонні Сновська, Корюківська, Семенівська, Новгород-Сіверська, Городнянська та інші громади відзначають радісну і водночас трагічну річницю.
Але росіяни і зараз фактично щоденно обстрілюють прикордонні населені пункти. Б’ють з артилерії і мінометів, залучають авіацію. Гинуть люди…
Деякі села на крайніх рубежах вже стали мертвими у класичному значенні цього слова – там немає жодного жителя. Але більшість сіл чернігівського прикордоння попри непросту безпекову ситуацію і надалі живуть своїм життям.
«Ми вже навіть якось трохи звикли. Злимося, звичайно, що бахкає. Боїмося, але живемо далі», — розповідає жителька одного із сіл 20-кілометрової зони Євгенія Коротиш.
Проблеми після деокупації
Звичайно, основна проблема – це війна і безпекова ситуація. Тут всі чудово розуміють, що у разі повторного наступу жителі прикордоння в найбільшій зоні ризику.
«Так, люди побоюються повторного наступу. Тоді в росіян було два маршрути – їхали через Городню і через села нашої Сновської громади – Хотуничі, Петрівку, Стару Рудню, Смяч. Кілька тижнів колони спочатку заходили на Чернігівщину. А потім, вже, як почали їм давати опір, винищували, то і назад виходили тими ж шляхами. Їздили також і за поповненням паливно-мастильних матеріалів, або поранених вивозили, чи пошкоджену техніку», — розповідає керуючий справами виконкому Сновської міськради Володимир Карпенко.
Але нині ситуація на прикордонні кардинально інша, ніж це було на 24 лютого 2022 року. З безпекових міркувань не будемо вдаватися в деталі. Якщо коротко – у разі повторного наступу ворогу буде не солодко ще на підступах до українських північних рубежів.
Повернемося до інших проблем прикордоння. Нині важлива складова роботи – відновлення пошкодженої війною інфраструктури. Хоч основний удар на себе приймав Чернігів і прилеглі населені пункти, утім, наробили лиха росіяни і на прикордонні.
«До села Займище ворожа колона рухалася через Великий Щимель, то місцеві люди спочатку вийшли і їх спинили. Багато людей зібралося. Але на другий день рух відновився. І в Займищі був розстріляний житель зі Сновська, який вийшов, бо хотів зупинити колону. І тоді ж була підпалена ворожа машина з боєприпасами, які здетонували. Від вибухів згоріло кілька хат. Також стріляли вони по хатах. Загалом близько 40 будинків, які пошкоджені або зруйновані внаслідок війни. До них додаються постійно ще будинки після обстрілів. У Хрінівці, наприклад. У селі Єліне, де вже чимало будинків згоріло, кілька пошкоджених. Люди загинули… Там відбуваються постійні обстріли», — розповідає Володимир Карпенко.
«Ми були в будинку, коли це все сталося. Коли машина в них загорілася там, вони злякалися, зупинилися і почали прочісувати. Звідти повернулася БМП, потім вийшов танк. Я побачив, що він дуло наводить на нашу хату. Кричу всім щоб лягали. Ми прийшли до тями, коли нас тут вже завалило. Я не знаю, чим вже їм так наша хата сподобалася, що вони вистрілили в неї і вона згоріла», — пригадує той страшний день житель села Великий Щимель (ім’я називати відмовився).
Вагомою проблемою нині залишається і сполучення між селами. Громадський транспорт в прикордонні відсутній. З Сновська курсують маршрути до Чернігова та Києва. Між селами – звичайно, сполучення відсутнє. Тому у разі екстрених випадків люди винаймають приватні таксі. Найбільш сутужно жителям сіл, які знаходяться всього за пару кілометрів до кордону. Через постійні обстріли туди їздити вкрай небезпечно. Як кажуть, навіть «за всі гроші світу» туди ніяке таксі їхати не хоче.
Щодо решти населених пунктів, то нині життя там більш-менш стабілізувалося. Продуктів вистачає, фінансові та державні інстанції працюють, допомога надходить.
За словами Володимира Карпенка, нині міськрада співпрацює з благодійними фондами та організаціями, дізнається потреби людей. У громаді періодично роздають гуманітарну допомогу. Насамперед її отримують внутрішньо-переміщені особи. Переселенцям допомагають усім: одягом, продуктами, миючими засобами. Точну кількість ВПО порахувати зараз складно, адже цифра постійно змінюється. Одні виписуються, інші не виписуються і числяться як ВПО, але вже давно виїхали з громади.
«Життя більш-менш увійшло в своє русло, але, звичайно, є галузі, робота яких погіршилася. Насамперед – залізниця. У нас було сполучення з Білоруссю, транзитне, імпорт йшов в Україну – пальне, мінеральні добрива. Працювало локомотивне депо, що займалося вантажними перевезеннями. А нині рух залізничного транспорту майже припинився. Звичайно, від цього ми економічно втрачаємо», — зазначає Володимир Карпенко.
Також суттєвою проблемою є навчання. Більш детально про освітній процес в прикордонні ми розповідали в публікації «Діти прикордоння Чернігівщини: про життя, навчання і мрії під звуки вибухів». Утім, нещодавно Рада оборони області ухвалила рішення скоротити зону обмеження офлайн навчання на прикордонні на 20 кілометрів. Обмеження залишили для населених пунктів, які знаходяться у зоні 20-км від кордону з Росією.
«Під рішення підпадають 122 заклади. Однак, лише у 88 з них є укриття. Відтак, за згоди батьків та педколективу, діти зможуть повернутися у приміщення зазначених 88 закладів та навчатися офлайн або за змішаною формою.У решті – зберігатиметься виключно онлайн навчання, поки не будуть облаштовані укриття», — роз’яснює начальник управління освіти і науки Чернігівської ОВА Юрій Музика.
Щодо громад, які межують з Білоруссю, там рішення щодо формату проведення уроків прийматиме орган місцевого самоврядування спільно з батьківським та педколективами.
«Щодо інших сфер, то підприємці працюють, бюджет в основному наповнюється за рахунок ПДФО. Наскільки можливо, реалізовуємо різні програми – по відбудові, відновленню й інші програми, де громада може взяти участь. По ЦНАПу плануємо розпочати проєкт. Бо люди по послуги звертаються і кількість послуг збільшується. Кошти грантодавців наші фахівці намагаються залучати. Працюємо комплексно», — зазначає Володимир Карпенко.
Також важлива проблема прикордонних територій – зменшення площ посівів і ускладнена робота аграріїв. У зв’язку із війною, замінуванням територій і безпосередньою близькістю до ворожого кордону – деякі аграрії не засівають поля. А без прибутків бізнесу і податки громада недотримує.
Як бачимо, на прикордонні Чернігівщини проблем вистачає, але тут чітко розуміють, що головна проблема нині – це війна. А все інше – другорядне.
