Хронологія, факти, аналітика.
2022-й. Рік, що кривавими символами навіки закарбований на сторінках історії нашої країни. Рік, що ознаменувався боротьбою народу України за право жити.
Початок 2022 року, як і кожного попереднього, був сповнений сподівань і цілей. Кожен готувався прожити цей рік на повну. Утім, повноцінно планувати події заважала інформація про можливу повномасштабну війну, що надходила звідусіль.
Прикордонна Чернігівщина на чутки про війну реагувала доволі меланхолійно. Сусідство з ворогом, який ще з листопада 2021-го накопичував військову техніку неподалік від фронту, відверто лякало. Та, попри страхи, початок року область зустріла активною роботою, аби стати потужнішою та кращою.
Крихку мрію про нові звершення вщент розтрощив вереск сигналу повітряної тривоги.
24 лютого близько 4-ї години ранку путін оголосив про початок так званої «воєнної операції», фактично – повномасштабної війни. Вже за кілька хвилин після його заяви Україну накривають ракети. По всій країні звучить сигнал повітряної тривоги. Разом із вибухами та згарищами на нашій землі з’являється російська військова техніка.
«Україна атакована з півночі, сходу та півдня. Атакована з повітря. Захист працює, армія. І національна солідарність – це на сьогодні головна опора української державності» – з промови Володимира Зеленського від 24.02.2022.
Чернігівщина стала однією з перших областей, на яку того ранку з території росії та білорусі вторглися російські загарбники. Тисячі колон важкої військової техніки сунули з кордону вглиб області. Мета окупантів – захопити Чернігів за два-три дні. Та чернігівська реальність виявилась значно жорсткішою: станом на 17:00 24 лютого вівся танковий бій. Підрозділи 1-ї окремої танкової бригади Збройних Сил України на околиці міста зупинили колони ворожої техніки.
Того ж дня під Черніговом здався у полон розвідувальний взвод 74-ї мотострілкової бригади.
«Никто не думал, что мы едем убивать. Воевать мы не собирались, мы собирали информацию», – цинічно брехав старшина 74-ї мотострілкової бригади буйнічев константін сєргєєвіч.
25 лютого підрозділи 1-ї танкової бригади зупинили переважаючі сили окупантів по річці Білоус у напрямку Чернігова, захопили трофеї: ворожу техніку та документи з особистими даними російських військових.
Через багаточисленні поразки на полі бою ворожі війська застосовують зброю проти мирних жителів області, обстрілюючи з важкої техніки Чернігів і навколишні населені пункти.
«Російська сволота, отримавши достойну відсіч від ЗСУ, веде обстріл із території містечка Седнів, під прикриттям житлових будинків. Седнівчане, будьте обережні!» – Мориляк Тетяна Миколаївна, голова Седнівської громади.
Під канонади своїх обстрілів ворог намагається вдруге увійти в місто. Утім, замість успіху зустрічає смерть.
«Спроба прорватися до Чернігова не вдалася. Мінус 2 ворожі танки. Вірте в ЗСУ!» – Оперативне командування “Північ”.
27 лютого в Корюківці Чернігівської області мирні жителі вийшли навпроти колони окупантів. Голіруч люди зупинили рух колони танків.
Через потужний опір і, як наслідок, суттєве уповільнення наступу землею ворожі війська активізують авіанальоти на Чернігів.
Ворожі літаки вдарили по центру міста. Ракета влучила у двір між дитячою стоматологічною поліклінікою, міською дитячою бібліотекою ім. Довженка і житловою дев’ятиповерхівкою на вулиці Кирпоноса. Внаслідок ракетного удару пошкоджено колишній кінотеатр ім. Щорса. За інформацією Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, постраждали 16 жителів.
Уночі 28 лютого після 2-ї години ночі Чернігів зазнав кількох ракетних обстрілів. Перше влучення – в житлову п’ятиповерхівку по вул. Ремісничій, де далі загорілися дві квартири на першому та другому поверхах. Ще один снаряд поцілив у будівлю магазину на Центральному ринку. Третє влучення – у дитсадок по Ремісничій.
Після чергового обстрілу міста здійнялась потужна пожежа – на околиці міста горить будівельний магазин «Епіцентр». Крім того, пожежа охопила ще п’ять будинків поряд із ним.
2 березня окупанти завдали авіаудару по Чернігівській районній лікарні з пологовим та ковідним відділеннями. Та попри окупацію, постійні обстріли та хижий страх, у підвалах і бомбосховищах народжувалися діти.
«У місті Прилуки під час повітряної тривоги в лікарні, де переховувалася породілля, народилася дівчинка. Новонароджену українку назвали Вікторією», – головний лікар КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» Яна Погоріла.
«Колектив КНП «Пологовий будинок» ЧМР працює під час воєнних дій цілодобово, виконує найголовнішу функцію — приймання пологів у жінок. За шість днів війни народилися в міському пологовому будинку 46 гарненьких немовлят: серед них дві трійні», – про це повідомляється на сторінці у Facebook.
6 березня Президент України Володимир Зеленський надав Чернігову звання міста-героя України.
9 березня вперше озвучують офіційну кількість жертв повномасштабного вторгнення в Чернігові: приблизно 400 поранених і 60 загиблих.
«Є такі випадки, коли людина була в епіцентрі потрапляння авіабомби і вона просто зникла. Її немає ні серед живих, ні серед мертвих. Вона випарувалася, згоріла. Наразі офіційного зеленого коридору немає. Величезні черги кілька днів стоять на виїзд із міста. Військові, з огляду на наявну ситуацію, потроху випускають», – мер міста Чернігів Владислав Атрошенко.
Через численні поразки на полі бою, відсутність активного просування та втрату значної частини техніки агресор завдає низки авіаударів по соціальній інфраструктурі міста та житлових будинках:
11 березня російська авіація здійснила ворожі авіаудари по стадіону ім. Ю. Гагаріна.
12 березня зруйновано готель «Україна».
14 березня агресор поцілив у Національний університет «Чернігівська політехніка».
16 березня російська армія вчинила безпрецедентний акт вбивства мирного населення: в одному зі спальних мікрорайонів міста росіяни обстріляли людей, які стояли в черзі по хліб. Загинули 14 мирних мешканців, десятки поранених.
«У вирві, залишеній снарядом, який влучив у чергу по хліб, документатори Truth Hounds виявили уламки, що зовні дуже нагадують частини боєприпасу гаубичної зброї калібру 152 мм. Truth Hounds склали перелік усіх військових бригад і полків ЗС РФ, на озброєнні яких є артилерійські установки калібру 152 мм і РСЗВ «Град», із яких вівся обстріл того дня. Зі складеного переліку в день обстрілу на північний схід від Чернігова перебувала лише 35-та окрема гвардійська мотострілецька бригада, на озброєнні в якої є лише один тип установки калібру 152 мм (СГ 2С19 “МСТА-С”) у кількості 36 штук і лише один тип реактивної системи (РСЗВ “Град”) у кількості 18 штук», – йдеться в розслідуванні правозахисної організації Truth Hounds.
За весь час активних бойових дій не було організованого жодного «зеленого коридору» з Чернігова.
25 березня Чернігів перебуває в оточенні ворога. Знищені всі автомобільні шляхи для швидкого в’їзду до міста.
Після чергового етапу переговорів росіяни заявили про готовність покинути Чернігівський напрямок. Свою втечу окупанти назвуть «жестом доброї волі». По собі на території Чернігівщини вони залишать лише розруху та сльози.
«Количівка, Ягідне, Іванівка… Ці населені пункти Чернігівської області ще довго пам’ятатимуть жахи війни… Нині населені пункти звільнені від фашистської навали. Територія зачищається і контролюється військовими ЗСУ. Населенню завозять гуманітарну допомогу», – Оперативне командування “Північ”.
5 квітня – українські військові вийшли на державний кордон України на Чернігівщині.
«Місто знищено на 70%. Люди вже перестали цікавитися, скільки мін прилетіло: чи 20, чи 30. Журналістів постійно цікавить, скільки було обстрілів і які наслідки. Наслідки дуже тяжкі, такі ж як і в Бучі, такі ж, можливо, як у Харкові та Маріуполі», – мер міста Владислав Атрошенко.
Одразу після відступу окупантів Чернігів почав жити. Більше ніж місяць постійного страху та життя в підвалі зробили його мешканців сильнішими. Тож як тільки на вулицях стало тихо, вони почали відновлювати рідне місто.
Першим пунктом у відновленні Північної столиці стало зведення переправ для вільного проїзду транспорту. За час бойових дій у Чернігівській області було пошкоджено понад 600 км доріг і зруйновано 20 мостів.
«Зараз завдання обласної військової адміністрації та громад — забезпечити проїзд автотранспорту, щоб логістичні маршрути функціонували, щоб була можливість забезпечити людей гуманітарною допомогою, відродити бізнес», — перший заступник начальника Обласної військової адміністрації Костянтин Мегем.
Утім, перші гуманітарні вантажі надійшли до міста вже в перший день звільнення. Невтомні чернігівські волонтери тоді робили все задля того, аби забезпечити містян найнеобхіднішим. Свою кропітку працю продовжують і зараз, допомагаючи тим, хто цього потребує.
«Мені неважко, бо я роблю це для своєї країни, для людей, які постраждали, це мені приносить задоволення», – волонтерка Наталія Орлова.
Активно працюють і над відновленням пошкоджених будинків, що постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення, а інколи й навіть над зведенням нових. Влада міста підрахувала: за час активних бойових дій у Чернігові повністю зруйновані 1,5 тисячі приватних будинків і 10 тисяч квартир, ще 37 тисяч пошкоджені.
«Не було навіть думки, що щось таке може статися. А коли почалися обстріли, було страшно вже кудись бігти. У сусіда дім горить… Ми вже просто сховалися в підвал. Лежали, сиділи в одязі, в курточках. Майже до останнього, допоки літаки не почали скидати бомби на село. Земля здригалася. Буквально за два дні до того, як згорів будинок, ми побігли на Бобровицю», – жителька с. Новоселівка Оксана Бринь.
Пані Оксана втратила свій будинок. Він ущент згорів після чергового обстрілу окупантів. Утім, їй щосили допомагають хто чим хто. Скільки ще в Чернігові й області таких, як пані Оксана, підрахувати складно, та кожному з них намагаються допомогти.
«Це як у старому мультику про горе, памʼятаєте? Горем ділилися ― і воно закінчилося. Отак і ми. Так чужі стають ближчими за рідних», ― волонтер Олександр.
Поступово відновлюється і культурне життя міста. Дедалі більше оголошень про нові проєкти з’являється в його інформаційному просторі. Можна навіть вибирати, адже є чимало на різний смак: перегляди фільмів, мовні курси, літературні читання, музичні вечори, благодійні концерти, аукціони і ще багато різного. Повернувся в життя чернігівців і театр. Він хоробро вистояв активну фазу і зміг із новими силами розпочати театральний сезон, аби його талановита трупа знову дарувала емоції глядачам. Утім, колишнім після всього пережитого цей величний красень уже не буде ніколи – він вчиться жити по-новому.
«Відчуття були непрості, дивні. Тому що я все казав… стоячи на сцені, грати про філософію, про Бучу, про любов, не важливо, про що грати, людям, які пережили страшні події, значно складніше, ніж просто глядачу, який живе звичайне життя. Будемо вчитися по-новому грати та працювати» – Євген Бондар, актор Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Шевченка.
По новому вчиться жити кожен із нас. І все навколо теж нове: нові пісні, нові жарти, нові книжки. Все, що створене цим часом, стане не просто матеріалами. Воно стане історичними літописами. Одним із таких важливих документів стала книга «Нескорена Чернігівщина: реальні історії війни».
«Ця книжка перевершила всі мої очікування, зараз я її переглянув. Я дуже вдячний. По-перше, це портрет нас, нашого народу, нашого краю, нашої області. Це портрет нашого ворога, з яким ми воюємо, це по-друге. По-третє, це вагомий внесок у літопис цієї війни, аби ми потім могли її осмислити. І четверте – це вагомий внесок у політику національної пам’яті», — Сергій Бутко, історик, представник Інституту національної пам’яті.
2022-й. Рік, що став для всіх найскладнішим роком. Рік втрат, сліз болю. Рік перемог, кохання, піднесення. Рік, який навчив усього, чого не вміли та не хотіли вчитися.
2022-й. Рік повномасштабної війни.
Нехай 2023-й стане роком Перемоги.
Слава Україні!
Таліна Тарасенко
