Точніше, уродженця Городні — Олега Мижгородського. Про це повідомила його сестра Ірина Киричанська, яка опублікувала і знімок з залу суда у Ростові та розповіла, що родина розшукувала Олега понад рік. Побачивши його в суді серед увʼязнених азовців — були шоковані.
— Дорогі друзі, це мій рідний брат, я виставила цей пост, бо ми сьогодні в шоці від побаченого на фото, про батьків я мовчу, бо там немає слів…ми 1 рік 3 місяці оббиваємо усі пороги інстанцій, щоб хтось щось зробив, а відусіль нам кажуть статус «безвісти зниклих», а не в полоні, спочатку надайте докази, зараз є докази, вони нічого не роблять…скажіть як так вийшло…
Як відомо, у Південному окружному військовому суді у Ростові-на-Дону продовжили слухання у справі 22 військовослужбовців українського полку «Азов».
Перше засідання ростовський суд провів 14 червня. Держобвинувач рф у цій справі повідомив, що двоє з 24 обвинувачених раніше повернулися до України під час обміну військовополоненими. Таким чином, кількість підсудних скоротилася до 22 осіб, серед і Мижгородський. З них, за різними даними, вісім чи дев’ять – жінки, які працювали кухарками. Більшість підсудних, що опинилися на лаві, потрапили в полон навесні 2022 під час відступу українських військ з Маріуполя.
Імʼя Олега Мижгородського є у переліку військовополонених азовців, яких називає ростовський сайт 161.ru.
Конкретна фабула звинувачення не розкривалася, хоча до місцевих ЗМІ просочилися деякі непідтверджені фрагменти кількох справ. За даними газети «Комерсант», захисники «Азовсталі» звинувачуються в причетності до «терористичної» організації та спроби насильницького захоплення «влади» в непідконтрольній Києву частині Донецької області (ст. 278 (насильницьке захоплення влади) КК рф та ст. 205.5) (участь у терористичній організації) КК рф). Їм загрожує від 15 років до довічного ув’язнення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Меморіал пам’яті: Станіслав Онищенко
Ще у серпні 2022 верховний суд росії визнав полк «Азов» «терористичною» організацією.
Хоча він – офіційне військове формування у структурі Національної гвардії України. Тож, як наголошують правозахисники, згідно з нормами міжнародного права, його бійці вважаються комбатантами, на яких поширюється дія відповідних міжнародних конвенцій, пише Deutsche Welle.
Правозахисниця, Нобелівський лауреат Олександра Матвійчук із українського Центру громадянських свобод говорить: військовослужбовці користуються привілеєм, який захищає їх від кримінального переслідування іншою стороною міжнародного збройного конфлікту за участь у військових діях. І судити їх можна лише за скоєння воєнних злочинів, наголошує Матвійчук. «З цього звинувачення випливає, що рф розглядає Нацгвардію та всі Збройні сили України як терористичні організації. А саме звинувачення в тому, що вони робили дії, спрямовані на захоплення влади, означає, що рф розглядає тимчасово окуповану українську територію як частину росії», — каже вона.
рф відкрито судить українських військових, які виконували свій військовий обов’язок. При цьому сам суд над військовими за участь у бойових діях «є військовим злочином відповідно до статті 130 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 1949 року та статтею 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду від 1998 року», — коментує Матвійчук.
Крім того, на лаві підсудних опинилися і цивільні, у яких на момент повномасштабного вторгнення закінчився термін контракту, і вони не несли службу, але їх полонили. Тому вони не можуть вважатися військовослужбовцями.
Ольга Верхуша коментує:
— Так! Це наш городнянець Олег Мижгородський! Я його теж впізнала!
Альона Чумак Калюжна:
— Як же прикро,що наші герої потрібні лише рідним і близьким! А державі ,виходить,лише ,коли цілі і здорові 😭а потім … безвісти зниклий,так менше мороки ,а з полону забирати ,то багато справ 😭
Разом з Олегом працювала колись …дай Боже,щоб скоріше повернувся додому 😭🙏🙏
Терпіння і сил сім’ї 😭🙏
Світлана Шабас:
— Це жах! Я добре знаю Олега, але нізащо не впізнала б його на другому фото…
Людмила Скрипко:
— «Мимольока». Так зовсім малим Олег називав своє прізвище. Пам’ятаю його з садочка, як і багатьох вихованців моєї мами Тамари Стряпко. Смішливий хлопчик з ластовинням, у пухнастих світлих кучериках. Лагідний і веселий. Змужнілим чоловіком хлопчик з очами, повними світла, пішов захищати нас з вами. Я не бачилася з ним від самого дитинства, але та пустка, яку я зараз бачу в його очах, пече мене зсередини… Навіть і уявити не можу який то біль для рідних.
Коли Азов виходив у полон, ми всі мовчали, бо нас просили про це. Але, на жаль, на сьогодні ми вже точно знаємо, що домовленості з катами не варті і паперу, на якому писані. Не мовчімо!
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: Час Чернігівський
