Вони були найщасливіші у Всесвіті. Раділи кожному дню, купалися в коханні, насолоджувалися життям… Але війна все зруйнувала та спалила дотла їхнє щастя… Захищаючи Україну від російської орди, Андрій Сергієнко з Корюківки Чернігівської області героїчно загинув…
Дружина загиблого воїна Галина Сергієнко почала вести щоденник пам’яті. Жінка згадує емоційні моменти знайомства та спільного життя з коханим чоловіком, оплакує втрату і головне – таким чином залишає пам’ять про героїчного захисника.
На порталі «ЧЕЛАЙН» ми будемо знайомити вас із епізодами щоденника пам’яті та болю.
Мета цього проєкту – вшанування пам’яті Героїв, які віддали життя за Україну.
Також ми хочемо вкотре всім нагадати про те, що війна триває… Усі ми повинні про це пам’ятати і власними діями – кожен на своєму фронті – наближати Перемогу.
Вашій увазі другий епізод з «Щоденника пам’яті та болю»…
Щоденник нашого життя. Спогади.
Стрімкий плин часу… Кожна хвилина. Ні… Кожна секунда не проходить марно. Навіть у цей момент, коли вихор думок в своїй голові я намагаюся упорядкувати, друкуючи цей текст, саме в цю секунду відбувається щось важливе.
Спогад 2
Ти став, був і є важливим для мене… Ти був тією людиною, яка тримала під контролем мій внутрішній хаос. Що ж довелося пережити тобі?
Настав момент, коли я зрозуміла, що більше не зустрічаю тебе у нашому дворі. Ти зник… А я продовжувала виходити у двір з надією тебе побачити. Куди ти подівся? Одного разу за обідом мама розказала, що «Сергієнка забрали в АТО».
«Якого Сергієнка?»- спитала я.
«З сусіднього під’їзду, Андрія!».
І тепер все стало на свої місця. Ти, Андрій, і ти далеко.
Ми продовжили обідати, далі про щось розмовляли, про що саме не згадаю . Пам’ятаю лише, що намагалася усім своїм виглядом не показати, що ця новина якось торкнула моє серце. Адже, зазвичай, всі мої думки написані на моєму обличчі,оскільки я не вмію приховувати емоції.
Чому саме ти? Стільки наших солдат на цій клятій війні! Чому саме про тебе, чоловіка з яким я навіть не розмовляла, я думала та хвилювалася?
Час минав… Турботи, робота і знову ж таки моє бажання зберегти ту стабільність, якої я так довго прагнула, майстерно залатали діру в моєму мурі, що тобі вдалося пробити… Я перестала чекати, і мріяти. «Дійсно, навіщо це мені! І без чоловіків вистачає проблем».
Так я забороняла собі закохуватися в тебе.
