Всередині російської рулетки. Як чернігівці під обстрілами евакуювались до Німеччини

o_1g8t8mgph7vmja1e281qck5t61k
Чернігів страждав від російської навали з перших днів повномасштабного вторгнення. Багатодітна родина Шевцових-Чайок змогла евакуюватись з міста на початку березня. Перед цим пережили прямий обстріл автівки та виїзд через лабіринт підірваних машин і протипіхотних та протитанкових мін.

Анна Шевцова розповіла, як її родині вдалось подолати евакуаційний шлях та дістатись до Німеччини.

Початок війни: підвали та ракети над головою

Анні Шевцовій-Чайці – 38. Вона з Чернігова. Аня – мама чотирьох дітей,  домогосподарка, час від часу підпрацьовувала нарощенням вій. Старші діти ходили до школи, молодша донька – до садочка. Перед війною Аня була в процесі розлучення з чоловіком, і навіть не підозрювала, наскільки сильно доведеться скоригувати подальші життєві плани.

“Всі навколо говорили про війну, чекали наступу 16 лютого. Коли цього не відбулось, я полегшено зітхнула і зосередилась на побутових речах – 19.02 у моєї дитини день народження. Син плакав, боявся війни, а ми ще сміялись і переконували, що він говорить дурниці”, – згадує жінка.

24 лютого Аню розбудила мама, яка живе по сусідству.

“Я все ще не вірила, що бойові дії надовго. Думала, що солдати з генералами десь на кордонах постріляють, і заспокояться. Що і діти, і я в небезпеці, до мене дійшло тільки тоді, коли закричали сирени по всьому місту. Почались обстріли околиць Чернігова”, – розповідає Анна.

Родина Шевцових-Чайок у повному складі перемістилась до холодних сирих підвалів. Діти та дорослі почали хворіти, зазвичай низький тиск Анни підскочив до 200/100 при нормі 140/90. Жінка почувалась повністю деморалізованою, звичний процес годування дітей став надзавданням в підвальних умовах.

“Ми жили в приватному секторі. А під кінець лютого вирішили вийти до району багатоповерхівок, подивитись, що діється. Над однією з будівель біля нас відразу засвистіла ракета чи якийсь снаряд, і ми швидко повернулись у свої підвали. З того часу з дому не виходили аж до третього березня, коли зважились евакуюватись”, – згадує жінка.

Шевцови-Чайки ще мали змоги користуватись світлом, водою та газом. Батьки Анни виїжджали на кілька тижнів пізніше, коли росіяни уже відрубали Чернігів від всіх благ цивілізації. Тато жінки міг знайти воду лише у волонтерів.

“Тут діти! Не стріляйте!” 

“Ми виїжджали 3 березня, коли в Ягідне під Черніговом тільки зайшли російські солдати. У нас була евакуаційна колона з десяти машин, ми з дітьми, чоловіком і моїм братом їхали у двох перших  – і потрапили прямо під обстріл”, – згадує Анна.

Росіяни, які якраз почали облаштовувати концтабір у підвалі школи Ягідного, паралельно обстрілювали всіх, хто намагався евакуюватись з Чернігова. Цивільні авто також здавались окупантам воєнними об’єктами. Кулі уже пробили двері та обшивку машини Анниного брата, вікна повибивало від ударної хвилі, проте ні дорослих, ні дітей поки не зачіпало. Все відбувалось дуже швидко, чернігівці блискавично зрозуміли, що їхні шанси на виживання тануть на очах.

Ми зробили єдине, що могли в ту хвилину: вискочили з авто та впали на асфальт. Мій брат піднявся і закричав: тут діти! Не стріляйте!

І обстріл припинився. Чому цивільні автівки здавались прийнятною мішенню для росіян до цього викрику, Анна не розуміє. Проте на аналіз часу не було – чернігівці змогли проїхати далі. Вздовж дороги їх чекав новий квест на виживання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історії, що надихають: Світлана з Бобровиці організувала свій волонтерський штаб

Російська рулетка 

“Ми проїжджали повз обстріляні автівки з мертвими людьми всередині. Об’їхали закривавлений труп чоловіка по дорозі, вкритій протипіхотними та протитанковими мінами. Щоб якось їх оминути, мій чоловік і брат взяли троси з машин, та ними повідтягували по боках траси хоч протипіхотні. Потім ми акуратно проїхали повз протитанкові вздовж натягнутих тросів.  Мали повне моторошне відчуття, що один неправильний рух – і всі злітаємо в повітря. Я прощалась з життям, була буквально всередині російської рулетки – тут ти або виживеш, або ні”, – згадує Анна.

Чудом родина змогла оминути всі міни та виїхати на неокуповану частину України. Чернівці прямували до Ужгорода, а звідти – до Німеччини.

“Ми їхали Україною 7 днів. Знайомий порадив евакуюватись до Ваймару, бо там, мовляв, хороші волонтерські центри. Впродовж цих семи днів ми ночували в дитячих садках і санаторіях, бо вночі не можна було їхати через правила  комендантського часу. З Ужгорода ми поїхали у Словаччину, волонтери пропонували залишатись там.

Але ми були такі нажахані, що не хотіли бути у прикордонній з Україною державі – раптом війна піде далі. Я хотіла відвезти дітей як можна далі від військових дій, тож ми проїхали Польщу, і врешті дістались до Німеччини”, – розповідає жінка.

10 березня Анна, її діти, брат та чоловік приїхали у Ваймар. З собою мали тільки рюкзак з документами, який пережив підвали Чернігова, обстріли та евакуацію. Проте всі врятувались від росіян живими та фізично неушкодженими.

Німеччина: допомога від сім’ї та уряду 

Волонтерський центр у Ваймарі, який прийняв українців, називається Омма. Німці переробили вищу музичну школу на центр для біженців. Анна з дітьми пробула там зовсім недовго – буквально за кілька днів виявилось, що чернігівців хоче запросити до свого будинку німецька сім’я з міста Нелінген.

“Нам з дітьми та чоловіком запропонували нижній поверх: ми мали власний санвузол та аж три кімнати. В одній жили мої дочки, а в другій – я з синами. Третю нам виділили під ігрову. Чоловік спершу жив з нами, та згодом переїхав на іншу квартиру”, – розповідає жінка.

Німецька сім’я допомагала українцям усім, чим могла. Анна з дітьми отримали тимчасовий захист на пів року з правом продовження – до 30 вересня 2022 року українці можуть працювати, навчатись та отримувати фінансову допомогу і медичне страхування від держави.

“Німеччина виплачує 330 євро на дорослого (12 400 гривень), моя 14-річна донька уже отримує дорослу допомогу. На дітей по 220 євро (8 260 гривень), а на всю сім’ю разом виходить – 1 800 євро (67 630 гривень) на місяць. Житло у нас безкоштовне. Старші діти 14-ти та 11-ти років навесні ходили до тимчасової школи, де працюють волонтери – там вивчають німецьку та соціалізуються”, – розповідає жінка.

Молодший син Анни отримав місце в інтернаціональній приватній школі, де вчать німецьку та англійську. Вона коштує 700 євро (26 300 гривень) на місяць, але українцям дозволили навчатись там безкоштовно.

Проживши разом 2 місяці, обидві родини відчули втому. У сім’ї, що прийняла чернігівців, є дитина з розладом аутичного спектра, яка потребує чіткого життєвого графіка та спокою. Тож німцям було важливо, щоб правила виконувались неухильно. Четверо українських дітей, які пережили обстріли та підвали, інколи несвідомо порушували суворий німецький порядок.

Дехто з наймолодших українців складно переживав адаптацію у новій країні, часто плакав. Анна намагалась згладжувати всі нерівності та привести в норму власний психічний стан. Якщо у Чернігові жінка була повністю сконцентрована, то в Німеччині психіка вийшла з режиму виживання та випустила емоції назовні – спершу Анна плакала  зранку до вечора та боролась з нападами тривоги. Справи пішли трохи ліпше, коли німецькі лікарі виписали антидепресанти – українцям ці ліки надають дуже швидко, розповідає жінка, проте без рецепта та правильного дозування приймати їх не можна.

Найголовніше, що треба було взяти з собою в евакуацію – це документи. Все інше – наживне. Запасіться терпінням. Ви їдете до іншого менталітету та культури. Жити у чужому домі – то не для дуже гордих людей. Гордість трохи далі, все потрібно обговорити раніше та намагатись дослівно виконувати. У Німеччині важливі правила, ви маєте чітко знати розпорядок дня: коли можна і не можна шуміти, готувати, голосно говорити.

Переїзд 

Анна з чоловіком, які були в процесі розлучення в Україні, помирились у Німеччині. У червні українці орендували окрему квартиру та виїхали від німців, попередньо подякувавши за допомогу в перші місяці адаптації.

Німеччина допомагає і з окремим житлом – українцям не потрібно платити ні за комунальні, ні за оренду, тільки платежі за світло. Анна ще мінімум рік не планує повертатись до України – хоче піти на курси німецької та підшукати  роботу з частковою зайнятістю, думає про сферу краси, у якій уже має досвід.

Родина зможе повернутись до Чернігова, коли закінчиться війна та запуститься активний процес відбудови. Надто травматичною для Шевцових-Чайок стала евакуація всередині російської рулетки.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Джерело: Евакуація.City

Немає коментарів

Leave a Comment

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register