Голова Дмитрівської територіальної громади Валентин Бойко каже, що під час боїв на Чернігівщині “Бог забрав у нього страх”. Тому коли одного дня він натрапив на ворожу колону, то перед очима не було картинок з епізодами життя, натомість в голові пульсувала єдина думка: “Ну от і все”. Порівнявшись з Валентином, солдати пересмикнули затвори. З повним прийняттям ситуації, чоловік очікував автоматної черги в спину. Однак того разу смерть пройшла повз нього. Хоча в самій громаді у березні 2022 року російські військові розстріляли шістьох цивільних людей.
Про підготовку до війни, спротив Дмитрівської громади та розстріли цивільних, – далі у матеріалі.
“Ще у 2021 році я розумів, що війна буде”
Дмитрівська громада знаходиться в Ніжинському районі на Чернігівщині. Разом із селищем Дмитрівка до її складу входить 15 населених пунктів. Голова громади Валентин Бойко каже: розуміння того, що війни не уникнути, прийшло ще у 2021 році. Тоді росіяни почали брязкати зброєю на північному кордоні України.
У громаді, аби підготувати людей, організовували курси домедичної допомоги та поводження зі зброєю. На останніх вчили, як збирати автомат, користуватися РПГ та іншою зброєю. Щоправда, тоді із п’яти тисяч мешканців Дмитрівської ТГ ці навчання відвідало близько сотні людей. Але і це згодом стало у пригоді.
Так само тут намагалися подбати і про продовольчу безпеку. Аби збільшити автономність громади, голова шукав, як встановити в селі власну пекарню. Це мало б забезпечити Дмитрівку і навколишні села хлібом у випадку блокади чи окупації.
“Я дізнався, що в Сергіївці на Полтавщині місцевий підприємець виграв грант і поставив пекарню в селі. Ми з ним познайомилися, почали вивчати досвід. Взимку вже придбали тістоміс, інше обладнання, шукали гарну піч. Але купити не встигли”, – пригадує Валентин Бойко.
У січні 2022 року, коли набув чинності закон про національний спротив, Бойко разом з іншими головами громад профінансували облаштування місць розміщення територіальної оборони в районі. Та попри розуміння наближення війни і підготовку до неї, плану дій на випадок її настання в Бойка не було. Голова думав, що громада опиниться в сірій зоні. Натомість вона потрапила фактично на лінію вогню.
Екстремальне знайомство
Перші колони російських військових пройшли територією громади вночі 25 лютого 2022 року. Вони рухалися з Сумщини. За пару днів біля сіл Голінка та Гайворон з’явилися й перші ворожі блокпости. А це означало, що громаду “відрізали” від Ніжина, Бахмача та Прилук. Продукти в магазинах закінчувалися. Тому Бойко відправив за хлібом на Полтавщину свого сина та працівників селищної ради. Так за 130 км від дому вони знайшли хлібозавод і налагодили постачання хліба у Дмитрівку та інші села громади. Пізніше з цим питанням допомагало місцеве агропідприємство “Агродмитрівське”. Паралельно Валентин шукав, де взяти зброю для місцевої тероборони. Зрештою, її вдалося знайти в Борзні 28 лютого.
“Коли почалося вторгнення, багато людей кричали, що треба завалювати дорогу деревами. Я категорично був проти. Російській техніці то не перешкода, а от наша ”швидка”, машина з хлібом, ДСНС не проїдуть. Так воно й сталося. Я їхав завантажений автоматами. Під’їжджаю до лісу, а там на дорозі дерева повалені. Подзвонив товаришам, вони “Нивою” приїхали з села через ліс, ми перенесли вантаж через завали, і вони помчали назад у Дмитрівку лісом, а я дорогою в об’їзд. Отак ми й озброїлися”, – ділиться голова.
З громади до загону місцевої самооборони долучилося 25 чоловіків. Це були працівники селищної ради, старости сіл та інші “надійні хлопці”. А згодом життя звело їх і з військовими.
“У перші дні березня мені повідомили, що в Дмитрівці з’явилися військові, розмовляють російською мовою. Ми з заступником Володимиром Трепачко сіли в авто і поїхали за ними. Раптом бачимо, їхній бусик та пікап розвернулися і летять назад. Ми перекрили їм шлях автівкою на переїзді. Всі повискакували з автомобіля. Мало не перестріляли один одного. Координації, як такої, тоді не було. Це виявилися військові 54 розвідувального батальйону. З такого екстремального знайомства і почалася наша співпраця з “кошмарення” росіян”, – посміхається Валентин Бойко.
Без броніків та шоломів проти важкоозброєних росіян
Перший бій тероборонівців та російських військових стався 9-12 березня. Тоді до Бойка подзвонив староста Рубанки і розповів, що в селі Терешиха на блокпості іде бій місцевих чоловіків та росіян. “Дмитрівські” поїхали на допомогу. Далі стався бій у Рубанці.
“Між нами було метрів 250. Була перестрілка, ми ж без броніків, шоломів, зі звичайними автоматами. А росіяни – озброєні до зубів і в екіпіровці. Але попри це один з ворогів загинув, шестеро інших здалися в полон. Ми передали їх 54 розвідбату… Спрацювавшись з військовими, ми закладали фугаси на місці руху колон, підривали їхні машини, забирали покинуту техніку, снаряди. Якось знайшли перевернутий КАМАЗ із боєприпасами 152-го калібру. Все перевантажили і віддали нашим. Іншим разом забрали шикарну гаубицю… Ми чинили спротив, як могли. Наша громада першою стала на шляху цих колон за весь час їхнього руху з кордону в Сумській області”, – переконує голова громади.
Ще один бій Бойка та його команди стався на трасі, що сполучає Дмитрівку та Гайворон. Там тероборонівці та військові облаштовували позицію. Раптом дорогою виїхав російський “Тигр” і почав стріляти.
“Наш військовий вдарив по ньому з РПГ, але не влучив. Ми з автоматами “пахкаємо”, але то іграшка проти мін і броньовика… Добре, що військові привезли “Утьос” (кулемет. – Авт.). Староста Кропивного Володя Ткаченко встав у повний зріст і як гахне по “бетееру”. Мабуть, в бік йому влучив. Тим він нас і врятував. Росіяни розвернулися і поїхали геть”, – каже селищний голова.
Та отримавши опір, російські військові почали лютувати. Вони грабували магазини, нищили трансформаторні підстанції, обійстя людей. А 15 березня розстріляли машину, яка везла додому працівників сільгосппідприємства. Тоді поранення отримали четверо людей, а один із працівників – Анатолій Углач – загинув від отриманих поранень. Так само із самохідних артилерійських установок почали обстрілювати й Дмитрівку.
“Росіяни виїжджали о 5.20 ранку і валили сюди по 30-40 залпів. А 22 березня вони заїхали на тракторну бригаду в Гайвороні. Ми підняли квадрокоптер, бачимо, стоять. Доповіли військовим. Це місце знаходиться за селом, тому вирішили накрити їх мінами. Одна з них влучила в кабіну КАМАЗа зі “Смерчами”, ото феєрверк був”, – пригадує чоловік.
Того ж дня в сусідньому селі Голінки російські військові вбили селянина Петра Ковалівського. Чоловік мав ментальні захворювання, їхав на велосипеді. Рідні забили на сполох, коли він зник. Згодом його знайшли біля дороги розстріляним.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни завдали три авіаудари по Чернігівщині протягом минулого тижня
“Я їхав в машині і читав “Отче наш”
Через шкоду, яку російським військовим завдавали тероборонівці, на них влаштували “полювання”. Аби дізнатися, де вони знаходяться, у Гайвороні взяли в полон шістьох місцевих чоловіків. Тримали кілька днів на території місцевого току, допитували і, зрештою, відпустили.
Та крім спротиву, треба було впорядковувати й буденні питання. Зокрема, через обстріли часто зникало світло. Лагодити дроти доводилося самостійно, бо РЕМ не хотів ризикувати життям електриків і не відправляв їх в небезпечні райони.
“Я їхав в машині і читав “Отче наш”. Мене вже шукали російські військові, іти до них було небезпечно. Але люди чотири дні були без світла, а значить і води. Тож довелося ризикувати. Так ми заїхали в Терешиху, пішли на блокпост. Кажу їм: “Ми електрики, люди скаржаться, що світла немає. Не стріляйте, ми підемо “десятку” (дріт напругою 10 тис. вольтів – Авт.) піднімемо”. Військовий дивився на мене з недовірою. Аж тут бачу, з-за кута на мопеді виїжджає мій знайомий. Думаю, ну все, зараз щось скаже і моя брехня про електриків відкриється. Але того дня мені пощастило: вони його розвернули додому”, – посміхається Бойко.
“Найтемніший” тиждень перед звільненням
Останній тиждень перед звільненням області був чи не найважчий. Гайворон та Голінку окупували. Лютуючи, ворог без розбору стріляв по мирних мешканцях. 29 березня вбили Володимира Нескубу. Чоловік, пропустивши колону, збирався перебігти дорогу від знайомого до себе додому. Раптово виїхав БТР і чоловіка розстріляли.
Наступного дня біля вікна російські військові вбили і його 82-річну маму Галину. Жінку знайшла староста села Наталя Вернигора з фельдшером. Родичі не могли додзвонитися Галині Нескубі, тому попросили старосту перевірити, чи все з нею гаразд. Наталя знайшла бабусю вбитою, вона лежала на підлозі біля вікна. У склі був отвір від кулі.
Ще один удар російські військові нанесли громаді перед виїздом. За день до того, як покинути Гайворон, вони вбили двох цивільних чоловіків – 28-річного Богдана Ткаченка та 53-літнього колишнього військового Миколу Сидоренка. Їх взяли в полон напередодні, тримали в погребі, а потім розстріляли.
Валентин Бойко з побратимами заїхали в це село вже після відходу росіян. Чистий, охайний Гайворон було важко впізнати: все розбите, понівечене, розграбоване. Таке спустошення сталося за останній, “найтемніший” тиждень окупації.
Все відновиться, а от людей не повернути
Зараз громада знову живе своїм життям. Руїни у Гайвороні відновили за рахунок місцевих підприємців – Анатолія Бойка, агровиробника з Бахмача Валерія Колоши. Навіть міст між Гайвороном та Голінкою звели власним коштом. Зі спорудженням допоміг 36-й будівельний загін із Конотопа. У 2023 році в громаду зайшла благодійна організація ACTED. Тож село потроху оживає.
“Це було нерозумно і ризиковано. Але тоді страху не відчувалося, час такий був. Іноді колони їхали мало не назустріч одна одній. Якось мені подзвонили селяни з Рубанки, кажуть, російські військові грабують магазин. Я сів в авто і поїхав, думав, вони ж ідуть від села. Коли дивлюся, колона навпроти мене виїжджає. Двоє військових на броні сидять. Я зупинився. Порівнявшись, військові скинули автомати і розвернулися на мене. Я тільки подумав: “Ну от і все” і чекав пострілів у спину. Але мені тоді пощастило, вони не стріляли. Знаєте, страху не було, картинок життя, як розповідають, теж. Тільки повне прийняття ситуації. Але тоді для мене минулося… Наших людей, які загинули, шкода”, – задумливо резюмує Валентин Бойко.
Аби фінансово підтримати родини загиблих, селищна рада ухвалила спеціальну програму. За нею раз на рік виплати отримують родичі вбитих цивільних, військових, полонених, зниклих безвісти. Також певну підтримку мають поранені військовослужбовці. А на згадку про тих, у кого російські військові відібрали життя, в кожному населеному пункті громади створюють куточок пам’яті.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: Освітній дім прав людини у Чернігові
Матеріал підготувала Наталія Найдюк
