Війна

Заслужений лікар із Чернігова розказала, як рятувала людей у березні

Коли світ бачив жахливі наслідки обстрілів Чернігова у березні, чернігівські медики бачили більше. Рятуючи людей з-під завалів і обстрілів, підтримуючи одне одного словами та змінами, вони вистояли у найважчі часи, як і їхній незламний Чернігів.

Свою історію розповіла Гюльшен Младенова, яка за Наказом Президента України отримала почесне звання «Заслужений лікар».

Коли зникло світло, вода, зв’язок, ми працювали з раціями. Вивозили після обстрілів поранених цивільних. Чули, як поруч із нами прилітає. Першими бачили руйнування, фото яких потім розліталися світом. Та намагалися просто робити все швидко – витягати, надавати першу допомогу, відвозити у лікарню. Завдяки цьому вдавалося врятувати людей.

Зранку 24-го лютого я вже виїхала на перший виклик до постраждалих від вторгнення. У селі Дніпровське близько п’ятої ранку ми забирали п’ятьох поранених, яких обстріляв ворожий безпілотник. Моя зміна тоді закінчилася. Я йшла вулицею, а навколо була паніка: сідали у машини, роз’їжджалися, їхали, тікали. А я йшла з роботи. Так почалася для Чернігова війна.

Потім зникли всі комунікації. Якщо раніше виклики до нас надходили на планшети, то у березні ми почали працювати з раціями. Виїжджали на мінно-вибухові травми, осколкові поранення. Працювали, хто скільки міг. Я – добу через добу, мій фельдшер – три через одну. Три доби працював, одну відпочивав. Нас лишилось небагато, але підтримували одне одного, намагалися жартувати. На роботі було легше все це перенести, ніж удома.

Пам’ятаю складний виклик. Чоловік на околиці міста потрапив під обстріл. Снаряд поцілив у машину і травмував йому хребет. Його паралізувало нижче пояса, а машина застрягла між деревом і парканом. Не чекаючи рятувальників, ми з перехожими виштовхували машину, витягали його звідти, а потім швиденько везли у лікарню. Бо дуже близько були прильоти, могло і нас там накрити.

Також везли літнього чоловіка, який постраждав від снаряду біля власного під’їзду. Зачепило стегнову артерію, була сильна кровотеча. До нашого приїзду вона вже сама припинилася. Швидко забрали його, бачили, що чоловік вже помирав – вен не було, шоковий стан, але його вдалося врятувати.

Ті фото руйнувань, які були в інтернеті, ми бачили на власні очі. Навіть не так. Ми бачили більше, ніж бачив інтернет, бо руйнувань було більше. За тією обстріляною новобудовою, яку побачив увесь світ, був ще повністю зруйнований панельний будинок. Ми першими приїхали туди після вибуху. Люди бігли з усіх сторін. Хто сам міг іти, кого приносили. Болісно було дивитись, що обстрілюють житлові райони. Помирають невинні люди.

Емоційно мені було дуже важко, гостро це переживала. Але попри всі ці жахливі ситуації, на роботі мені було легше, ніж удома. Бо поруч були колеги, такі самі, як і я. Десь посміємося, десь виручимо одне одного – так і вистояли. Я рятувала людей, а мене рятували люди.

Джерело: Дякуємо серцем

Ще статті по темі

Back to top button