Прикордоння Чернігівської області щоденно обстрілюється російськими військами. Найбільш критична ситуація в Новгород-Сіверському районі. За інформацією начальника місцевої районної військової адміністрації Сергія Сергієнка, за 2023 рік зафіксовано 1 215 обстрілів території. Загалом це 960 приходів із різного виду озброєння. Ділимо наявну цифру обстрілів на кількість днів у році і отримуємо жахливу статистику, за якою стоять життя людей, які все своє життя тут прожили, а тепер мають залишити все і почати життя фактично заново – в новому місці.
«Обстріли продовжуються: за останні кілька тижнів значно збільшилась їх кількість на території Семенівської та Новгород-Сіверської громад. Також ворог обстрілює цивільні транспортні засоби застосовуючи дрони. Кілька днів тому відбулося скидання з БПЛА боєприпасів по транспортних засобах в населеному пункті Грем’яч – легковий автомобіль, який постраждав був маркований табличкою «ХЛІБ» та перевозив продукти, утім ворогів це не зупинило. Постраждалих, на щастя, не було. Утім, зважаючи на цю ситуацію ми всі чудово розуміємо, наскільки небезпечно наразі перебувати на території прикордонних громад району», — зазначає начальник Новгород-Сіверської РВА Сергій Сергієнко.
Утім, попри наявну небезпеку у прикордонних громадах вищезгаданого Новгород-Сіверського району досі живуть люди. Офіційно зареєстровано 13 740 людей, серед яких 1 418 діти. Це ті, хто живе в реаліях війни і щоденних обстрілів. За інформацією із районної військової адміністрації, з Новгород-Сіверського району евакуйовано 1 958 людей, з них неповнолітніх – 681.
Важливо розуміти, що за всією цією статистичною інформацією стоять скалічені війною людські долі.
Одна з таких персональних трагедій – історія Вікторії із північного району Чернігівщини.
Вікторії 36 років, вона одружена та має двох діток: старшому 18 років, молодшій — 12. Разом з родиною жінка проживала в місті Семенівка Новгород-Сіверського району. Цей населений пункт розташований всього за 11 кілометрів від російсько-українського кордону. Та до початку повномасштабного вторгнення це здавалось не значущим. Утім все змінилось після 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала загарбницьку війну проти України. Безпосередня близькість до ворога стала основним фактором, який відібрав у родини безпеку, спокій та їх дім.
«Наше місто стало одним з перших в області, вулицями якого їхали російські танки та жителі якого почули гул та вибухи військової техніки та снарядів. Допоки на території нашої області тривали активні бойові дії ворожі війська стояли в нас в місті, вони встановлювали тут свої блок-пости та «порядки». Я працювала в соціальній сфері, в Семенівському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Моїм професійним обов’язком була допомога тим, хто цього потребував. Тож під час активних бойових дій на території області та окупації нашого міста ми як могли, допомагали: роздавали продукти, ліки, налаштовували логістичні шляхи.
Загалом, після відводу ворожих військ з території області, спершу обстрілювали лише прикордонні села нашої громади. У нас же як: будинок у людей, що живуть на прикордонні, стоїть на території України, а сарай вже на росії – тобто дуже близько до ворожих позицій. Коли почалися оці жахливі щоденні обстріли, люди потрошку почали переїжджали зі своїх населених пунктів вглиб громади, щоб убезпечити себе та своїх рідних.
З кожним разом обстріли ставали все жорстокішими і ближчими до самої Семенівки. Спершу це було не надто часто. Утім зараз місто часто обстрілюють», — розповідає Вікторія.
Ідею з евакуацією відтерміновували до останнього. Людям надзвичайно важко покидати рідний дім, навіть якщо постійно летять снаряди.
«Коли ти живеш в реальності війни та безпосереднього сусідства з ворогом, ти звикаєш до того, що відбувається навколо. Я намагалась максимально відтягнути момент евакуації. Звісно, страшно, здається, що потрібно тікати, але потім все стихає і ти думаєш: «а може більше цього не відбудеться». А наступного дня знову накривають з авіації, або артилерії, або пускають шахеди… Моя родина залишалась в Семенівці до 31 грудня. Останньою крапкою стало те, що російські гради прилетіли на нашу вулицю: 30 грудня був дуже сильний обстріл, гатили градами, вони розривались на кількох вулицях міста, в тому числі нашій. Це стало для мене останньою крапкою. Разом зі мною була моя дитина, моя донечка і тоді я чудово усвідомила, що я маю убезпечити її. Це було складно, але ми вирішили покинути дім та евакуюватись з Семенівки в Чернігів. Ми обрали безпеку», — зазначає Вікторія.
Наразі Вікторія зі своєю донькою вже понад місяць живуть в Чернігові. Обоє вони намагаються зробити все від них залежне, аби якомога швидше адаптуватись до життя в новому місті, з новими викликами та потребами.
«Це справді складно: складно мені дорослій, надзвичайно складно моїй дитині. Я ще й досі не звернулась у відповідні структури, аби зареєструватись як ВПО… Багато питань викликає влаштування дитини до школи. Потрібно дуже багато всього зробити для того, аби адаптуватися та почати жити тут. Важливо розуміти, чому ти це робиш. Для мене рушійним фактором стала моя дитина, я зобов’язана убезпечити її. Адже поки один з батьків захищає нас обох на передовій, я маю зробити все можливе, аби вона була у безпеці тут», — резюмує Вікторія.
«Ми щоденно аналізуємо інформацію по населеним пунктам району та по ситуації, яка наразі там сформована. У Семенівській громаді три людини проживає в населеному пункті Баранівці, чотири людини в Тимоновичах, в Леонівці — 14 людей. Повністю виїхали люди з населених пунктів Янжулівка, Брониви. В Новгород-Сіверській громаді люди повністю виїхали з населених пунктів Красний Хутір, Городище, Ясна Поляна, Вільчаки. Одна родина проживає в Михайлівці, в Михальчиній-Слободі близько 5 людей наразі живе. Старостати населених пунктів ведуть роботи, пояснюючи майже кожній людині необхідність евакуації з небезпечної території прикордоння», — зазначає начальник Новгород-Сіверської РВА Сергій Сергієнко.
Наразі людям пропонують евакуацію до найбільш віддалених громад району – Понорниці та Коропа, де підготовлені спеціальні місця. Близько 7 000 тисяч людей можливо переселити до Коропської громади і приблизно 5 500 людей – до Понорницької громади.
Загальна кількість ВПО, що офіційно зареєстровані на території Новгород-Сіверського району – 2 698. Серед них працездатного віку – 1245, пенсіонерів – 624 та дітей – 626, інвалідів — 143.
Важливо розуміти, що в цій статистиці наведена кількість осіб, які зареєструвалися як ВПО. Це і ті, що приїхали у громаду з інших районів та областей, а також ті, що перемістилися в межах самої громади.
Фактично вимушені були переселитися з населених пунктів, які обстрілюються (маються на увазі 30 населених пунктів, в межах 20-кілометрової зони): 927 осіб, у тому числі 172 дітей. Звернулося за призначенням фінансової допомоги від початку повномасштабного вторгнення 2 547 ВПО, з яких наразі отримують допомогу 1 530.
Таліна Тарасенко
