Чому білоруський Бацько українським козакам не товариш

Імідж*

У нашій державі ще можна під час простих людських дискусій про своє життя-буття в чергах, на транспорті, у лікарнях почути: а ось у Білорусі при Бацьку порядок, всі задоволені, бо є робота, непогані пенсії тощо. Мовляв, там стабільність! І це, бува, говорять не тільки люди похилого віку, а й навіть молодь. Невже наша північна сусідка дійсно така приваблива?

Дійсно, у Білорусі зовнішньо майже цвинтарний спокій. Бо там вже чверть сторіччя, як побудовано тоталітарний режим Президента Олександра Лукашенка – їхнього Бацьки. Чому ж тоді сотні юнаків та дівчат втікають від такого раю до України? Тому що там нема головного – свободи.

Для українців, ще з козацьких часів, це було головне в житті. Яку б ситу клітку не пропонували їм чергові загарбники, наш народ завжди боровся за волю, за Україну. Чого, на жаль, ми не можем сказати про білоруський народ, який вибирав спокій, навіть за рахунок свого пригнічення та гноблення. Таким чином можна упевнено стверджувати, що українці принципово відокремлюються від білорусів своєю ментальністю і своїм національним характером. Більш того, це дає підстави робити висновок, що останні, на відмінність від українців, ще не є справжньою нацією.

До речі, приклад Європи показує, що саме свобода врешті-решт забезпечує не тільки права нації, а й привабливий добробут її представників.

Але Білорусь є загрозою для нашою держави не тільки міфами про процвітаючу країну. Задля того, щоб підтримувати хоча б якийсь показний рівень життя свого бідного населення, білоруський Бацько фактично став васалом агресора Путіна. За це вони отримують дешеві вуглеводні: газ та нафту, інші преференції. Більш дешева нафта, яку після переробки перепродують у ЄС та Україну, та різні привілеї в економічних відносинах з Росією і стали основою так званого білоруського чуда.

У відповідь треба було платити вірною службою своєму хазяїну-сюзерену. Ось і стала Білорусь майже безперешкодною та вільною територією для російських вояків. Яскравим підтвердженням цього стали навчання «Захід — 2017», під час яких білоруські військові бази активно використовувалися для базування російської військової техніки. Скоріше це продовжується і після закінчення навчань. Невипадково головний інтерес командування НАТО сьогодні представляють розміщені на території Білорусі саме військові об’єкти РФ.

Наявні дві військові бази Росії в Білорусі загрожують і не можуть не загрожувати ЗСУ і українській обороноздатності в силу самої своєї специфіки. В цілому можна вважати Білорусь реальним плацдармом для вторгнення Росії в Україну з півночі. Адже спільне регіональне угруповання військ РБ і РФ практично безпосередньо загрожує Києву.

Однак і спрощувати Олександра Лукашенка до механічної маріонетки Кремля теж не треба. Він не утримався б так довго на політичній сцені, якщо не був дуже хитрим політиком. Ці якості у всій красі проявилися в українсько-білоруських відносинах.

Після перемоги Революції Гідності та початку російської агресії проти України Бацько робив вельми суперечливі заяви, хоча й продовжував підтримувати формально дружні відносини з Києвом. Проте якщо ж судити не по словам Олександра Лукашенка, а його конкретним справам, все стає на свої місця. Взяти хоча б те, як Президент Республіки Білорусь легко погодився, щоб білоруська столиця стала місцем перемовин щодо припинення російської агресії на Донбасі. І тільки через три роки українська сторона зрозуміла, яку підступну роль зіграв він, сприяючи Путіну в підписанні зрадницьких Мінських угод. На жаль, спроби України перенести місце перемовин були дуже спізнілі та заблоковані путінською дипломатією. Але цей урок пішов на користь. Коли Білорусь заявила про готовність послати 10 тисяч білоруських військових у склад можливих миротворчих військ ООН на Донбас, Міністерство закордонних справ України рішуче заперечила таку можливість.

Загостренню українсько-білоруських відносинах значною мірою сприяли події із затриманням в Білорусії українських громадян під різними надуманими приводами. Крім того, це говорить про те, що режим Лукашенка вже готовий перетнути червону лінію і потрапити під повний вплив Кремля. Зокрема, дуже сильне обурення викликало в Україні викрадення з Гомеля російським ФСБ українського громадянина Павла Гриба при пособництві місцевого КДБ. Невипадково у нас в країні зроблено висновок: «КДБ Білорусії – філія ФСБ».

Також КДБ Білорусії повідомили про затримання громадянина України Павла Шаройко, оголосили персоною нон грата першого секретаря посольства України Ігоря Скворцова, якого вислали з країни, і ці приклади можна продовжувати. Цілком очевидно, що «білоруське полювання» на українців виходить з інтересів Кремля: рішення про загострення відносин з Україною приймаються не в Мінську, а в Москві. Олександр Лукашенко при цьому закликає не шукати в діях контррозвідки «руку Москви», запевняючи, що він в курсі контррозвідувальних заходів, буквально з моменту початку кожної операції.

«Мінськ показав Києву можливості своєї контррозвідки», — про це говориться у російській пресі, близькій до Кремля. А чи треба було Білорусі йти на поводу у Путіна? Невипадково, що та легкість, з якою Лукашенко торпедує українсько-білоруські відносини, «засмучує і дає приводи для роздумів» навіть тих в Україні, у кого були ілюзії щодо білоруського Бацька. Зрозуміло, що і прийняти у таких випадках аналогічні відповіді України на білоруські провокації теж не покращують ці відносини.

В Україні запитують, а чому на ці неподобства не реагує більшість білорусів? І тут треба дійсно розібратися у причинах їх такого відношення до українців. Гостро засуджує дії режиму Лукашенко, його підтримку дій Кремля білоруська опозиція. Але вона малочисельна й фактично ні на що не впливає. Водночас на боротьбу українського народу за свободу відгукнулось чимало громадян Білорусі. Білорус Михайло Жизневський був одним із перших вбитий на Євромайдані 22 січня 2014 року кровавим режимом Януковича. Десятки білорусів добровільно брали участь в АТО, захищаючи цілісність України від російської агресії.

Проте переважна більшість білорусів не підтримала українську Революцію Гідності, не засудила напад Росії на Україну та фактично схвально віднеслася до приєднання Криму до Росії. Де витоки такого взаємовідношення двох народів, які вважалися братніми, як стверджувала колись радянська пропаганда?

Ще під час німецько-руської війни 1941-1945 років білоруські радянські партизани не знайшли порозуміння з Українською повстанською армією і між ними були жорстокі бої, під час яких загинуло багато українських патріотів. Білоруське населення активно сприяло органам НКВС у знищені бійців УПА. У Білорусі на державному рівні і зараз розпалюється ворожнеча до бандерівців за те, що вони начебто брали участь у знищення Хатині та інших сіл республіки.

Навіть у 90-х роках минулого сторіччя, коли білоруси приїжджали на курорти Прикарпаття, вони з подивом та неподобством дивилися на вулиці, які вже носили ім’я Бандери, Шухевича, Коновальця, Січових стрільців, Петлюри, Мазепи тощо. Вже тоді ці поновлення історичної справедливості на Західній Україні та ще стихійну «декомунізацію» в Білорусії вважали якщо не дивацтвом, то придуркуватістю, сприймали супротив, а часом і навіть закликали воювати з ОУН-УПА, як колись у Другу світову війну. Таким чином Лукашенко тягнув Білорусь подалі від України як підсобник Москви.

Коли розпочалася російська агресія проти України, понад сто громадян Білорусі воювали на боці сепаратистів. І їх було в декілька разів більше тих, хто підтримував ЗСУ.

На жаль, сьогодні все більше українців, які виконуючи мету Євромайдану, йдуть до Європи, і білорусів, тримаючись залежності від Москви, знаходяться по різні сторони поки ще віртуальних барикад. Проблем, які з часом можуть погіршити відносини між країнами, більш ніж достатньо. Наприклад, такою проблемою можуть стати територіальні претензії. Коли Ленін, а потім Сталін формували кордони між Україною та Білоруссю, переважали волюнтаристичні підходи. Ось і вийшло, що багато земель, зокрема на Берестейщині, де сторіччями жили українці, було штучно включено до складу Білорусі. Фактично, сьогодні це українське населення майже асимільовано.

У свою чергу, українські націоналісти бачать територіальну загрозу з боку Мінська. «Більш ніж упевнений: нинішні численні претензії країн-сусідів стосуються не тільки гуманітарної сфери. Насправді це підготовка ґрунту до претензій майнового характеру. Білоруси — останнім часом почали атакувати Україну в надії відірвати собі якийсь ласий шматок», — пише газета українських націоналістів ВО «Свобода».

І симптоми того, що і далі напруженість у відносинах між демократичною Україною і Лукашенківською Білоруссю буде зростати, вже на поверхні. Вже давно агенти КДБ активно збирають на території України важливу інформацію, насамперед, на користь ФСБ і російської армії. Можливостей для цього у білорусів більш як достатньо.

До Революції Гідності білоруські чекісти за наказом Лукашенка майже відкрито їздили до України на різні конференції та семінари, здійснюючи тотальний контроль за членами білоруської опозиції. Також їх було багато в так званих туристичних автобусах, головною метою яких було здійснювати закупівлю дефіцитних чи більш дорогих товарів в українських супермаркетах та магазинах. А білоруські розвідники під час таких «екскурсій» спокійно збирали потрібну їм інформацію. Насамперед такі автобуси приїздили до Києва, Чернігова, Житомира та деяких інших міст на півночі країни.

Зараз кількість автобусних туристів зменшилась. Семінари для білоруської опозиції українськими правозахисниками майже не проводяться. Однак до нашої країни продовжують активно їздити окремі громадяни Білорусі на особистих автомобілях з метою зробити тут якісь покупки. Тут потрібна пильність не тільки працівників українських спецслужб, а й патріотів України за кожним з них. Значною категорією громадян Білорусі, що постійно бувають в нашій країні, є білоруські підприємці. В багатьох населених пунктах України відкриті магазини, в які постійно завозять різні білоруські продукти та товари. І серед так званих підприємців є агенти КДБ. Тому кожен з нас українців повинен придивлятися пильніше до тих білорусів, які приїжджають сюди за продуктами. На жаль, українські спецслужби фізично не зможуть доглядіти за всіма білоруськими підприємцями, які ведуть свій бізнес в Україні, щоб не допустити подібну підривну діяльність.

Ще більша загроза існує, якщо в день «Х» під виглядом білоруських туристів чи просто приватних осіб з білоруськими паспортами, в Україну будуть закинуті російські диверсанти, щоб реалізувати сценарій з повалення небажаного Кремлю київського режиму. Але, багато експертів вважають, що насправді є велика ймовірність того, що вони вже й знаходяться тут. Проте цю можливість українські правоохоронці якось недооцінили.

Українська громадськість переконана, що в країні треба негайно перевірити усіх громадян Білорусі, які вже перебувають тут, чи тільки будуть в’їжджати до нас, на предмет їх потенційного зв’язку з білоруськими та російськими спецслужбами.

До того кожен патріот повинен для себе вирішити: для нього важливіша короткострокова вигода, чи благополуччя держави. Патріот повинен розуміти: якщо загрози зараз не видно, це не означає, що її немає…