У Козарах Носівського району святкує 90-річчя Марія Антонівна Ковчун.
Про це повідомляє прес-служба Носівської міської ради.
Жінка народилася на Київщині, має ще трьох сестер і брата. Рано подорослішали всі четверо, бо лишились без батька.
Жінка згадує: коли до села увійшли нацисти, не можна передати, що довелося переживати людям.
«Усю молодь вивезли до Німеччини, село Боденьки спалили дотла, і довгі чотири роки не було звістки в матері, де її донька, а в мене – як склалася доля найрідніших. Я сповна пройшла шлях остарбайтера: працювала на танковому заводі, довелося пройти і концтабір. І досі не розумію, як все ж таки вдалося вижити в тих нелюдських умовах. Хоча, можливо, завдяки підтримці, допомозі одне одного, там же було чимало земляків, які ділилися останнім, підбадьорювали одне одного», – розповідає вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сіверянка відсвяткувала 95-річний ювілей
Після визволення Марія разом із такими ж бранцями йшла додому пішки.
Найбільше розчарування її чекало в рідному селі: воно вмерло після спалення фашистами: ні хат, ні людей. Допитавшись, де її рідні, жінка вирушила до Носівки.
«У Носівці мати ледь зводила кінці з кінцями, жила впроголодь. Хоча, як і усі в той післявоєнний час. Згодом ми разом переїхали до с. Козари, тут хоч дрова були в лісі, вже легше. А втім, поневіряння по сусідах у землянці додали сили матері зліпити маленьку хату з лози. У ній і жили», – згадує Марія Ковчун.
Тим часом Марія підросла, стала справжньою красунею. Такою запала в душу сільському вдівцю, вдвічі старшому за неї. Чи було це коханням, важко сказати. Дівчина, надивившись за свої юні роки стільки горя та пройшовши стільки випробувань, у цьому чоловікові побачила надію на щасливе і заможне життя.
«Він будував хату, був досвідченим, і мені здавалось, що буду щасливою. Та, зрештою, які в той післявоєнний час були чоловіки, більшість назавжди полягла на полях бою. Згодом у нас народився син Микола. Тільки ось долі для нього не випросила в Бога – рано він пішов за межу, лишивши навічно в мами на серці незгладимі рани. Покійний і чоловік», – навертаються сльози у старенької.
Тепер вона одна у своїй оселі. Хоча зовсім не самотня. У неї є племінники, онуки, хрещениця Галина. Ще жива сестра Катя. Так усі родичі з’їхалися на ювілей, по-родинному відсвяткували з піснями під гітару й акапельно від іменинниці, сльозами радості та щирої радості.
