Помер державний і громадський діяч Валерій Сарана

Сьогодні, 26 серпня, помер Валерій Сарана. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомляє Василь Чепурний.

Валерій Юрійович Сарана — український громадський діяч, народився 29 травня 1947 року в Києві.

Після переведення батька в Чернігів, переїхав у 1952 році до нашого міста, де навчався у першій школі. «Хоча школа інша поруч була, — згадує Валерій Юрійович, — але батько віддав саме в першу, бо та була українською».

В 1965-1970 роках навчався у Київському інституті народного господарства імені Д. Коротченка. Після проходження служби в армії, працював у фінансових установах Чернігова, викладав у Чернігівському юридичному технікумі.

Разом з Василем Чепурним, Владиславом Савенком, Анатолієм Лащевським, Олексієм Івченком, Леонідом Отрюхом, Богданом Луцівим та Владиславом Бойком виступив засновником Чернігівського обласного товариства української мови імені Т. Шевченка (1989), де був обраний заступником голови.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помер чернігівський лікар

На установчих зборах Чернігівської краєвої організації Народного Руху 9 липня 1989 року обраний співголовою організації, а 6 жовтня 1990 року — головою. Очолював до 1992 року. Член оргкомітету та делегат Установчого з’їзду Народного Руху України за перебудову (1989).

Мітинги, якими часто керував Валерій Сарана, розбудили сонний Чернігів і всю область, на них вперше були підняті жовто-блакитні прапори, пролунали вимоги позбавлення КПРС керівної ролі, слова про незалежність України. Походи «Дзвін- 90» та «Козацькими шляхами» (1991), які проводили товариство української мови імені ТШевченка та Народний Рух, стали важливими віхами подолання комуністичної гегемонії у свідомості жителів Чернігівщини, викликали величезний резонанс, поклали початок відродженню Батурина та доброї пам’яті про гетьмана Івана Мазепу.

29 січня 1991 року Валерій Сарана очолював делегацію Народного Руху на першому публічному вшануванні подвигу героїв Крут на місці бою з російськими більшовицькими військами. Тоді було встановлено березовий хрест на невеликому кургані. Відтоді щороку 29 січня на цьому місці вшановується пам’ять захисників УНР.

Неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за проведення несанкціонованих мітингів, переслідувався КГБ, зокрема, за доставку з Вільнюса нелегальної чернігівської газети «Громада».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помер директор Молодіжного театру

Від чернігівської «Просвіти» на виборах до Верховної Ради березня 1991 року Валерія Сарану було висунуто кандидатом у депутати по Новозаводському виборчому округу. «Компартійні органи вели активну пропагандистську роботу проти мене, як кандидата, що представляв політичну силу — Рух, який протистояв КПРС. У дискредитації мене КПРСівські агітатори не гребували нічим. Вони звинувачували мене у всіх смертних гріхах, мислимих і немислимих», — згадував Валерій Сарана. Для боротьби з рухівським кандидатом було створено обласний штаб на чолі з другим секретарем обкому КПРС Павлом Мисником. У другому турі Валерій Сарана програв вибори номенклатурному кандидату, як вважають рухівці, внаслідок фальсифікацій.

Під час ГКЧП разом з головою обласного товариства української мови імені Т. Шевченка Василем Чепурним підписав телеграму Президії Верховної ради УРСР: «Протестуємо проти московського двірцевого перевороту. Такий Союз Україні не потрібен. Вимагаємо негайного виходу України зі складу СРСР».

З 1992 по 1994 роки працював заступником голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань.

У 1995-1996 роках — викладач у Чернігівському державному інституті економіки та управління.

В 1996-1997 роках — керівник апарату фракції Народного Руху у Верховній Раді.

Працював головним консультантом управління внутрішньої політики Адміністрації Президента (1998-2002), очолював одне з управлінь Державного комітету України з інформаційної політики (2003).

Генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (2003—2006) та директор меморіального комплексу пам’яті героїв Крут (2007—2012).