В ході виконання бойового завдання в зоні проведення ООС під час обстрілу російсько-окупаційними військами наших позицій з протитанкових гранатометів та мінометів, поблизу н.п. Водяне, Волноваського району, Донецької області 5 вересня 2018 року загинув старший матрос Максим Авдієнко.
Про це повідомляє Чернігівський обласний військовий комісаріат.
Максим Авдієнко народився 29 січня 1998 року у с.Гірськ, Щорського району (нині Сновського), Чернігівській області.
У 2013 році закінчив 9 класів Гірської середньої школи, та вступив до Щорського вищого професійного училища лісового господарства, яке закінчив у 2016 році за спеціальністю «озеленювач, лісник, єгер».
В липні 2016 року пішов боронити незалежність та суверенітет Україні, підписавши контракт. Після навчального центру проходив військову службу в зенітно-артилерійському підрозділі 36-ї окремої бригади морської піхоти на посаді номера обслуги зенітно-артилерійської батареї роти вогневої підтримки.
Керівництво Чернігівського обласного військового комісаріату висловлює щирі співчуття рідним, близьким та друзям загиблого Воїна…
Ребят, не знаю откуда у вас информацию, но вы когда пишите хоть знайте, что пишите. Учился он в Щорской (уже Сновской) гимназии. Вечная память, Макс.
Пані Олено, інформація від військового комісаріату. Цілком можливо, що там помилка. Якщо для Вас в такій страшній новині для вас це головне, то… більш немає слів… Вічна пам’ять Герою!
нет, это не главное. Но достоверность информации интернет-источников — наше все.
В 2013 году был город Щорс и учился он в Щорском лицее все написано правильно.
Вчора в вечері останню путь проводив ввесь район нашого бійця. Героям слава
Керівництво висловлює співчуття близьким …. І що,а матері сина вже ніхто не поверне, це Жахіття ніколи не закінчиться і заради чого гинуть люди. Страшно навіть уявити як розривається серце у матері.Люди гинуть щодня, але ж не їхні депутатські діти тому їм це не болить і байдуже.
МОЯ ПРИСВЯТА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ, НЕБЕСНОЇ СОТНІ,
ВОЛОНТЕРАМ, ПАТРІОТАМ,
ХТО ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ НА АЛТАР РІДНОЇ УКРАЇНИ —
ЗА ЄДИНУ, ВІЛЬНУ І НЕПОВТОРНУ УКРАЇНУ!
Із моєї збірки. Серед поля вітер віє, віє-повіває,
Край села стоїть матуся, сино́чка чекає.
Чому серце важко б’ється і вогне́м палає,
Чом тривога в душу лізе, спо́кою не має?
Серед ночі вовки ви́ють і пу́стка навко́ло,
Замість місяця на небі страшне чорне коло?
Чому зіроньки не ся́ють, а плачуть, тріпочуть,
Це ж яку їй оповідку розказати хочуть?
Чому чорна хижа пта́ха вікно розбиває,
А жахливий біль голівоньку на́впіл розтинає?
Чому трави повсихали, калина зів’яла,
А веселка, наче збили, на зе́млю упала?
Чому коршак в синім небі ту́гу розливає,
А берізка про що каже: «Його вже немає…?»
Чому плутаються ноги, чому ви́снуть руки,
Чом земля кудись тікає, такі кволі рухи?
Чому хочеться упасти у зе́млю живою…
«Там зустрінусь я, синочку, навік із тобою…»
«Не спіши, моя голубко, я тебе прохаю,
Я побув уже у пеклі, а тепер – до раю.
Ти вітай, матусю — нене, усіх, кого знаю,
Вимітайте сміття вра́же із нашого краю.
Хай єдина навік буде — рідна Україна,
У добробуті хай квітне вся́ наша родина.
Хай під небом синьооким дозріває колос
І зове сім’ю вечерять ніжний мамин голос.
ЛІЛІЯ ПРИХОДЬКО м. Чернігів
Із моїх творів. Зойкнула мати — шкрябнула шибка,
«Господи мій», — зголоси́ла лебідка, —
Кинулась двері хутчіш відчиняти,
Радість велика – синочка стрічати.
Клямка стото́нна, не слухають руки,
Кволі, поволі, невпевнені рухи,
Ноги дрижать — «Дитина моя»,
Ледь доплелася, нікого нема…
Наче за хвірткою подих почула,
Босо́ніж побігла, нічого не взула,
Ноги дрижать — «Дитина моя»,
Ледь доплелася, нікого нема…
Кинулась далі матуся за хвіртку,
Думала очі синочка – ні…зірки,
Ноги дрижать — «Дитина моя»,
Назад поплелася… Нікого нема…
Сяють зірками на небі синочки,
Кріпіться матусі, у вас є ще дочки,
Слава Героям! Славімо в віках,
У справах, віршах і гарних піснях!
Лілія Приходько
Вечная слава герою!!!!!!!Вечная память Максим!!!!!((((((
Вічна пам’ять!!!
Вічна пам’ять! Шкода хлопця. Шкода його матір та молоду дружину!
Вечная память!!!