Колишній ув’язнений виховує 13 дітей й опікується реабілітаційним центром на Чернігівщині

У Коропському районі в селі Будище вже не перший рік діє реабілітаційний центр «Точка відліку» для людей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Здавалося б, нічого особливого в цьому немає, але створив і опікується ним колишній засуджений Володимир Сокол, який сам у 25 років докорінно змінив власне життя.

Докладніше про життя в центрі та його засновника – в інтерв’ю з паном Володимиром.

Володимире, для кого створювали центр?

Я займаюсь реабілітацією вже 17 років. Це вже в моїй практиці 7-й центр, який вдалося заснувати та працювати в ньому. У нас комплексний центр для нарко- й алкозалежних чоловіків і жінок. І для мам із дітьми, які також мають залежність. Та для людей, які перебувають за межею бідності й не можуть утримувати своїх дітей.

Де розташовується центр?

У колишній школі. Ми обладнали в ній своєрідний гуртожиток. Для мам із діточками теж виділили кімнати. Також зробили дитячий центр, такий собі дитсадок, де за методикою Монтессорі виховуємо малюків. Дитячим центром займається моя дружина. Там зараз виховуються 23 малюки. Все на благодійних і безкоштовних засадах. Постійно шукаємо гроші і спонсорів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди сильні духом: інваліди Чернігова здійснили подвиг і створили власний реабілітаційний центр

Як вас доля привела на Коропщину?

Я багато займаюсь реабілітацією і колись відвідував Чернігівську виправну колонію № 44. А там є мами з діточками, які потребують підтримки. Також мені підказали, що на Коропщині чудова місцевість, будиночки продаються. Тож я поїхав, подивився і купив будиночок, а потім ще. А зараз орендуємо приміщення колишньої школи.

Що передбачає реабілітація?

Ми – віруючі люди. Прагнемо щоб людина змінила свою свідомість та бачення цього світу на краще. Щоб світогляд базувався на Божих заповідях: не вкради, поважай батька й матір та інших. На жаль, багато людей не живуть так. Люди у нас вчаться працювати, виховувати дітей, обслуговувати себе. Також організовуємо літні дитячі табори. Цьогоріч охопили 120 дітей із кризових сімей з різних куточків України. Упродовж двох тижнів вони відпочивали.

Які фахівці працюють у вашому центрі?

У нас працюють люди, які самі пройшли реабілітацію. Це найкращі спеціалісти, бо самі змогли навести у своєму житті лад. Цього вони навчають тих, хто до нас звертається по допомогу. Коли мені було 25 років, я докорінно змінив своє життя на краще. А до цього був нехорошою людиною, злочинцем.

Як люди про вас дізнаються? Бо кажете, що з усієї країни приїжджають.

Я вже 20 років цим займаюсь і мене знають всі соціальні служби. А коли починав цю справу, спрацьовувало сарафанне радіо. Не афішуємо своєї діяльності, бо якби давали рекламу, не було б куди людей приймати. Але зараз у Хмельницькій області в місті Славута будую великий центр реабілітації. Плануємо, що там зможемо розмістити 60 дітей і багато дорослих.

Чи є стандартний термін реабілітації?

Рік. Але це умовний термін, бо все індивідуально. Проте після року в нашому центрі дуже малий відсоток людей повертається до старого життя. Після реабілітації намагаємось, щоб людина була під наглядом і щоб могла отримати допомогу, коли важко. Та передусім від людини, яка приходить до нашого центру, потрібне бажання змінюватися. Бо без цього пуття не буде.

Людям у центрі треба їсти, на чомусь спати й таке інше. Звідки це все береться?

Я щодня в пошуку всіх цих речей, щоб забезпечувати підопічних необхідним. Ми обробляємо землю, вирощуємо овочі до столу. Через благодійний фонд звертаємось по допомогу до різних організацій, які небайдужі до долі таких людей і дітей. Більшість людей, які допомагають нам, самі колись пройшли реабілітацію і вже чогось досягли в цьому житті. Взялись за розум, зайнялись бізнесом, тож мають кошти та можливості.

Чи багато людей допомагають вам у центрі?

Моя команда – це моя дружина, діти, теща і випускники нашого центру. Загалом восьмеро осіб.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Безхатченко Юрій: «Я сам занапастив своє життя, але хочу його змінити»

Яка реакція в місцевих жителів на ваш центр?

Спершу ставилися з пересторогою і не сприймали. Казали, що це ж зеки, підуть по погребах і таке подібне. Але ми передусім дбаємо про безпеку, зокрема, селян, які живуть поряд. За 20 років моєї практики трапилось усього три дрібні крадіжки. Ми не створюємо проблем навколишнім.

Як минає день у центрі?

Ранній підйом, гігієнічні процедури, сніданок, після чого мамочки відправляють синів і дочок до дитячого центру чи до школи. Також після сніданку й обіду у нас заняття протягом години, коли люди читають Біблію, моляться, розвиваються духовно. І надалі робочий день. Роботи багато: треба готувати їжу, заготовлювати дрова, прати білизну, збирати врожай й таке інше. Коли настає час, діти приходять зі школи, малюків батьки забирають із дитсадка, вечеряємо і знову годинне заняття.

Скільки людей вам вдалося повернути до нормального життя?

Таких, що вже досягли чогось у житті, більше 500. Це за всі роки моєї праці, в різних куточках держави. Люди, які пройшли в нас реабілітацію, стають цілеспрямованими, працюють, набувають статусу в суспільстві.

Розкажіть про себе.

У мене в родині 13 дітей. Перша моя дружина загинула і зі мною залишились шестеро діток. Вдруге одружився з жінкою, в якої четверо дітей, один синок у нас спільний і ще двох діток, яких мами покинули в нашому дитячому центрі, ми всиновили. І впевнений, що наша родина ще поповниться дітьми, бо є матусі, яких, на жаль, власні діти не цікавлять.

Фото — Gazeta.ua