Донька відомого академіка та Героя України Петра Тронька, який помер 5 років тому, Лариса Тронько, стверджує, що стала жертвою шахрая-чернігівця. Жінка називає суму збитків – 35 мільйонів гривень.
Саме таких захмарних збитків коштувала їй власна неуважність – колишній референт і помічник покійного батька журналіст із с. Веприк Бобровицького району Анатолій Сєріков обманним шляхом заволодів документами на дві квартири Троньків у Києві та сімейними цінностями. Сталося це ще два роки тому – пані Лариса й досі розповідає журналістам, як наче у тумані підписала довіреність на розпорядження майном – грішми на банківських вкладах, нерухомістю.
Сєріков стверджував, що був улюбленим помічником Тронька, а сам академік начебто мріяв про те, щоб у його квартирі створили музей. От розчулені родичі й вирішили посприяти цьому. Правда спливла випадково – коли Сєріков почав розсилати по друзях родини листа з факсіміле підпису Лариси Тронько з проханням дати грошей на пам’ятник покійному академіку.
Лариса Тронько: – Але навіщо були ці листи? Адже всі й так знали, що пам’ятник уже давно готовий, за нього вже навіть заплачено! Отоді я й почала перевіряти всі документи. З’ясувалося, що на маминих вкладах, – а вона за життя ніколи не знімала пенсію, – залишилося лише 100 гривень! Хтось прийшов і зняв ці гроші за довіреністю.
Так само пішли за вітром і квартири – 4-кімнатна батьківська та двокімнатна доньчина. Згодом їхнім власником виявився приятель Сєрікова – якийсь пан Гриценко. Саме він зумів придбати елітне житло у столиці усього за 450 тисяч гривень, що в десятки разів менше ринкової вартості помешкань. Фігурант справи Анатолій Сєріков стверджує, що угода про продаж цілком законна, її навіть завірив нотаріус. А квартир жінка буцімто позбулася, щоб вони не дісталися її родичам, які теж наклали оком на цінну нерухомість. Попри це, пані Лариса каже, що до жодних нотаріусів не зверталася. І наміру продавати майно вона не мала.
Ще у 2014 році столична прокуратура за сприяння чернігівських правоохоронців провела обшуки в помешканні Сєрікова у Веприку. На місце приїздила і пані Лариса. Серед речей вона упізнала батькові меблі, книги, дипломати з цінними речами. Їх згодом вилучили як речовий доказ. Опис вилученого зайняв 80 сторінок. Через деякий час у помешканні був ще один обшук. Та результативним він не був. Справа застопорилася.
Попри участь у такій некрасивій історії, Анатолій Сєріков живе яскравим, публічним життям. Він нікуди не виїхав з України, веде сторінки у соцмережах, критикує Міністерство культури. А ще торік до 100-річчя свого наставника з великою помпезністю він таки відкрив Музей ім. Петра Тронька у с. Веприк у своєму будинку, що суттєво вирізняється з-поміж інших сільських осель своїм дорогим ремонтом. Він і досі працює журналістом – видає журнал «Пам’ятки України», на сторінках видання майорять дописи з відомими особистостями, наприклад, письменником Андрієм Курковим.
Окрім цього, Анатолій Сєріков є заслуженим журналістом України. А Лариса Тронько у відчаї звертається до його колег, сподіваючись, що решта – люди сумлінні та допоможуть 80-річній жінці. Бо вона впевнена: розслідування справи затягується, навіть свідки не опитані. У прокуратурі це пояснюють необхідністю збору доказової бази. Мовляв, для того, щоб оголосити підозру головному фігуранту, доказів малувато. Єдине, що зробили правоохоронці – наклали арешт на продаж майна, який неодноразово намагалися оскаржити основні підозрювані.
Можливо, заковика історії ще й у тому, що пан Сєріков має німецьке громадянство, принаймні на це вказує його сторінка у Вікіпедії.
