Педагогіка і веломандрівки – це два захоплення Андрія Шарого, директора школи із села Кувечичі Чернігівського району. Подорожами він марить із дитинства, а фах обирав собі свідомо, адже дуже хотів бути вчителем. Та про все по черзі.
Від «Мінська» до гібрида
Їздити на велосипеді пан Андрій навчився ще в дитинстві. Щоправда, тоді у хлопця був звичайний двоколісний «Мінськ», на якому далеко не заїдеш. Тож ганяв він на ньому переважно, коли виникала потреба вирушити кудись у справах. Натомість усі мрії хлопця були про велосипед для подорожей – зручний, із передачами швидкості.
Такого двоколісного гібрида він купив у 2012 році. На вже свої зароблені гроші.
«Це сталося, коли я працював, причому тоді вже директором школи. Майже всі свої відпускні витратив, але велосипеда купив. Двоколісний тоді коштував орієнтовно 600 доларів. Це такий гібрид, як мені хотілося. Отоді вже й почав мандрувати.
Здебільшого велосипед використовую для звичайних поїздок у справах до Чернігова чи до сусідніх сіл, якщо треба. На семінари чи наради по роботі різні їжджу велосипедом за гарної погоди. І просто, якщо маю вільний час, що дуже велика рідкість, то удвох із дружиною можемо просто виїхати покататися. Тоді подорожуємо в бік Дніпра, в напрямку Ріпок, Любеча. Туди, де менше транспорту і можна більш-менш спокійно кататися. У період карантину велосипед здорово виручає. Не треба штовхатися в транспорті. А ще ж і період був, що транспорт взагалі не ходив. Тож велосипед узагалі був єдиним способом дістатися Чернігова», – розповів Андрій Шарий.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Із дизайнерів – у губернатори-мільйонери: козелецький винахідник знявся в документальній програмі (Фото)
Директорські будні й винахідництво
За фахом пан Андрій – вчитель фізики. У школі працює з серпня 1999 року. Так непомітно вже 20 років стажу набігло. Директорську посаду обійняв у 2002-му. Щоправда, каже, що директорство потребує неабиякої самовіддачі й купи часу. А ще – це безкінечна робота з паперами, звіти, семінари, наради й таке інше. Між тим директору, хоч і не часто, вдається викроювати хвилинки для улюбленої справи – винахідництва.
«Офіційного статусу винахідника в мене нема, бо для того треба отримувати авторські свідоцтва. І написати купу різних паперів. А паперової роботи з мене і так вистачає. Та для власного задоволення і шкільних потреб деякі речі роблю. Наприклад, у школі є саморобний годинник, який не просто показує час, а й сам дає дзвінки на уроки та перерви. Тож суттєво облегшує роботу прибиральниці, яка мала б чергувати на годиннику та натискати на кнопочку в потрібну мить. Тепер цього їй робити не треба.
Поки був карантин, зробив годинничка у кабінет фізики, який показує, скільки хвилин залишилося до дзвінка. Це і для вчителя зручно і діти зайвий раз не відволікатимуться, поглядаючи на свої годинники», – зазначив Андрій Шарий.
Зробив педагог і всілякі підручні засоби, потрібні для уроків фізики. Серед них є доволі ексклюзивні та цікаві речі.
«Наприклад, іонофон – пристрій, який може створювати звук, причому будь-який, без жодного динаміка чи іншого якогось звичного для нас приладу. Він випромінює звуки електричними іскорками. І звук доволі якісний, музика звучить гарно. Із установок є також саморобні дозиметри для вимірювання радіаційного фону. Теж така штука дефіцитна й недешева. Можемо з дітьми лабораторні роботи проводити усі, як треба», – розказав директор школи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як у Городні майбутніх інженерів, винахідників і науковців виховують (Фото)
Учні педагогу із конструюванням різних приладів не допомагають, бо не мають поки потрібних ґрунтовних знань і досвіду для цього.
«Звісно, якби це когось зацікавило, міг би навчити. Але на сьогодні це дітям абсолютно нецікаво. У дітей нині в пріоритеті швидкий результат. Треба як в інтернеті: прочитав, кнопочку натиснув, отримав. А розбиратися годинами в алгоритмах, щоб щось там заблимало чи запищало, їм абсолютно нецікаво. Дітки наші, звісно, хороші, просто особливості часу такі. Зараз дуже мало людей, яким цікавий процес створення чогось. Нині основна маса суспільства – споживачі», – зауважив чоловік.
Має директор і мрії. Зокрема, йому дуже хочеться мати хоч трішки вільного часу.
«Директорську паперову роботу роблю цілодобово без відпусток і вихідних. Ось, згідно з наказом, у мене відпустка з 1 чи 2 липня. Але мине пару днів – і буде придбана фарба для ремонту школи. Пройде трішки часу – буде якийсь медогляд чи семінар. Ще трішки часу мине – і трава сама себе у шкільному дворі не викосить. І так безкінечно.
Не маю навіть можливості сісти і вивчити щось нове з програмування чи з електроніки. Так, коли маю хвилинку, щось роблю в цьому напрямку. Системно займатися цим нема часу.
І вдома ремонтуємо тільки те, що вже відпало, чи ліквідовуємо наслідки того, що вже сталося», – пояснив Андрій Шарий.
До речі, він має свою думку і про дистанційне навчання.
«Дитині, яка хоче здобути знання, не завадить нічого – ні карантин, ні дистанційне навчання. Карантин показав, що діти, які навчаються свідомо, продовжують це робити й віддалено», – зазначив педагог.
До речі, школа в селі Кувечичі невелика – 9-річка. За парти в новому навчальному році повинні сісти 62 учні.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Ірина Осташко
