Що їли у Голодомор: Ukraїner показав історію 99-річного свідка з Чернігівщини (Відео)

Медіапроект Ukraїner представив другу історію з експедицій до останніх свідків Голодомору, що відбуваються у співпраці з Національним Музеєм Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду.

Її героєм став 99-річний Федір Задєреєв з села Кобилянка на Сіверщині. Коли у його рідному селі розпочався Голодомор, Федору виповнилося 11 років. Той голод не був спричинений посухою чи неврожаєм. Він став результатом тогочасної політики радянської влади під керівництвом Йосифа Сталіна, метою якої був геноцид українського народу. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В лікарні на Чернігівщині знайшли рідкісні журнали із доказами Голодомору

Школяр добре запам’ятав момент, коли до них вперше приїхали по реквізицію продовольчих запасів.

«Ми з татом поверталися зі школи. До нас підбігають хлопці, мої ровесники, і кажуть, що нашу теличку якісь дядьки повели. Я дивлюся — а їх троє. І один — у будьонівці із червоною пов’язкою і з гвинтівкою. Вочевидь, із міста. Повели теличку і сани забрали. Вони їм просто сподобалися, ті сани. Великі — на кучера і двох пасажирів. Я приходжу додому, а матір плаче. Забрали теличку й квасолю. Відібрали прямо у неї з рук. А нас було четверо дітей. Забрали все і собаку вбили. І це був перший великий удар для моєї свідомості», — згадує Федір Задєреєв.

За спогадами Федора Задєреєва, 1932 рік на Сіверщині зовсім не був неврожайним. Та хоч так звані хлібозаготівлі і вдавалося виконувати, невдовзі у Кобилянці з’явилися спеціальні загони із військових та місцевих активістів, які вирушали на «рейди» селом. Часто це були місцеві комсомольці, які силою забирали худобу, хліб та інші харчі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “З’їдали усе листя та навіть мишей”: у Чернігові озвучили шокуючі спогади очевидців голодоморів

Коли у селі Кобилянка почався Голодомор, батьки Федора Задєреєва ходили за сто кілометрів у Білорусь, щоб принести картопляні очистки від родичів. Бабуся Федора потайки носила картоплю в чоботях, а він готував борщ із кропиви та подорожника молодшим братам і сестрі. Так їм вдалось врятуватися. 

Федір не мав чого їсти. І все одно думав, як нагодувати інших. Один із найщемкіших його спогадів з того часу — якраз про те, як одного разу він не встиг допомогти.
«Я повертався з уловом з річки. Йшов стежкою понад берегом. І біля старої верби побачив дідуся. Тепло було, а він — у шубі і шапці-вушанці. Я підійшов і кажу до нього: «Діду!». А він язиком лише нерозбірливо «ву-ву-ву-ву» і все повторює: «Їсти хочу, їсти хочу». Ну, думаю, поділюся з ним. Побіг додому, насипав у велику миску борщу і йду назад. Повертаюся до верби: «Діду, діду, я тобі борщу приніс». А він мертвий вже був. Помер допіру. І я все життя думаю: як же це я тоді не встиг діда нагодуват», — розповідає Федір Задєреєв.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv