Мрія виростити праправнуків, стрільба з лука й історичні романи: захоплення та життя голови Батуринської ОТГ Леоніда Душі

Леонід Душа відомий на Чернігівщині насамперед як ефективний голова Батуринської об’єднаної територіальної громади. Адже за час його перебування на посаді зроблено дуже багато добрих справ для її розвитку та жителів. До того ж, не лише за влучне прізвище, а й за ставлення до людей і до роботи, за світогляд місцеві називають пана Леоніда душею громади.

Про феноменальні здобутки та розвиток Батуринської ОТГ «ЧЕline» розповідав неодноразово. Нині ж йтиметься про Леоніда Душу як людину, про його пристрасті, захоплення та стиль життя.

Леоніде Леонідовичу, ви корінний житель Батурина чи звідкись приїхали?

Народився в Батурині, але в 15 років поїхав із рідного містечка. Постійним місцем проживання став Кременчук. Закінчив кременчуцький машинобудівний технікум за фахом технік-технолог.

Працював на кременчуцьких підприємствах, зокрема на лікеро-горілчаному заводі начальником постачання і збуту. З 1990 року я – в бізнесі, свої підприємства були відкриті, займалися торгівлею й іншою діяльністю. Зокрема, у мене був свій власний завод лікеро-горілчаний. Це у Винницькій області – торгова марка «Імперіал».

Тривалий час також працював у Росії – на золотих копальнях, на лісоповалі, загалом усюди, де тільки можна було заробити грошей.

Як, маючи успішний бізнес і влаштоване життя, ви опинилися в Батурині?

У мене все життя душа боліла за Батурин. Допомагав Батурину, навіть коли і не жив у цьому місті. Чим міг, тим і допомагав. А потім так вийшло, що приїхав до Батурина на тиждень і вже живу 12 років. Мені тут подобається, хочеться щось доброго для міста зробить, щось побудувати. І я вже одну каденцію пробув головою громади. І за ці 5 років, я вважаю, зроблено дуже багато. Ось влітку зробили на тросах міст через річку Сейм. Це я за свої особисті кошти робив, і мені приємно. За 5 років у Батурині побудували три готельні комплекси, і вони всі працюють, влітку зайняті. Люди їдуть до нас, відпочивають, а ми маємо дати сервіс.

Чому п’ять років тому вирішили балотуватися на голову громади?

Перший раз хотів спробувати: оберуть мене люди чи ні. І вони обрали. А в мене на той час був бізнес у Чехії, треба було їхати туди, але я залишився. Бо люди виявили мені довіру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Через чернігівську групу «Хочу подарувати» різним речам надають друге життя

На вашу думку, яку найвагомішу справу ви вже встигли зробити для громади?

Зроблено багато, тож виокремити важко. Змін потребували всі сфери життя. А коли ще не був головою, щоб не сказали «ось тут приїхав і накрав», я собі побудував бізнес. Звів базу відпочинку, ресторан відкрив і на цьому заробляю гроші. Тому бюджетні кошти мене не цікавлять взагалі. Перші два роки на посаді в мене зарплата була 2500 гривень і я її собі не підвищував. Заплата зросла вже тоді, коли в бюджеті з’явилися гроші, і громада трішки встала на ноги. А взагалі вважаю, що я прийшов не по зарплату, а для втілення ідей. Тому усім кажу: якщо ідете кудись, то кажіть чесно: вам потрібні гроші чи вам треба щось змінити. Якщо гроші, то ви не туди прийшли. Якщо щось змінити, заходьте, будемо говорити.

Із якими сподіваннями повторно йшли на вибори голови громади?

Зараз у мене сподівання тільки найкращі, бо ось мене знову вибрали на п’ять років. Зараз біля мене молоді люди віком 30-35 років, тож готую собі заміну. На наступні п’ять років уже не балотуватимусь, не хочу. А хочу, щоб замість мене була грамотна нормальна людина. І нехай вона працює. Звісно, чим зможу, допомагатиму. Але все ж планую відпочивати.

Бути керівником громади – колосальна відповідальність. У всіх є мій телефон, я ні від кого не ховаюся. Буває, що люди і вночі телефонують. Якщо якась ситуація трапляється, я завжди виїжджаю, якщо в моїй присутності є потреба, навіть уночі.

Попри неабияку завантаженість, маєте час для справи до душі?

Так, маю. Із сином займаємося стрільбою, купили бойові луки, їздимо на змагання. А ще я ходжу в спортзал, бігаю, плаваю, навіть взимку у річці. Стежу за своїм здоров’ям. В мене правнуки є, а ще хочеться діждатися праправнуків і подивитися, чого вони досягнуть.

У мене було п’ятеро дітей. Але так сталося, що син загинув в АТО, дочка загинула трагічно. Тож залишилися троє дітей. Усі вони забезпечені, усі працюють. Я їх так виховав, що у батька грошей не просять, бо не дам. І не тому, що мені шкода, а тому, що прагну навчити їх заробляти самим. Біля мене тільки син, якому 10 років, інші діти живуть у Кременчуку та Києві.

Чи любите читати?

Люблю і багато читаю. Оце почав читати «Літопис» Самійла Величка, в якому описується 300-літня історія Батурина. Але він дуже важко читається. Щоправда, на історичну тематику мені читати подобається. Твори Генріха Манна люблю, романи з серії «Прокляті королі». Про гетьмана Мазепу до вподоби читати, бо це така двояка постать була. Одні кажуть, що зрадник, інші – що герой. І про інших гетьманів читаю. Ось коли повернувся до Батурина, тут були розкопки, то я в них брав участь разом із археологами. Вони мені знахідки показували, який був Батурин у XVII сторіччі. І я в захваті! Щоб повернути Батурину статус, який був колись, це, мабуть, потрібно років 100 наполегливої праці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Леонід Душа: БАТУРИН – не тільки історія, а й перспективний осередок потужних інвестицій на Чернігівщині

До речі, у спілкуванні ви надаєте перевагу російській мові. Чому українською не розмовляєте?

Російською мені розмовляти комфортніше. А українську я прекрасно розумію і можу спілкуватися. Щоправда, є люди, які мене сварять. Мовляв, голова об’єднаної громади гетьманської столиці, а розмовляє російською. А я кажу, що головне – бути патріотом у душі. У нас половина Верховної Ради у вишиванках, але з гнилим духом.

Націю по одній людині не судять. Я проти Росії, бо росіяни вбили мого сина. А з іншого боку, моя перша дружина – з Росії, з Барнаула. І всі двоюрідні брати мого загиблого сина – теж у Росії. Але коли вони дізналися про трагедію, то проклинали Путіна. І зараз проклинають. Думаю, коли зміниться політична ситуація, зміниться і ставлення одне до одного.

Українці теж думали, що з новим президентом у державі щось зміниться на краще, аж не змінюється. Навпаки, гірше стає. Дурні закони нам скидають на місця, які виконати просто неможливо. Наприклад, кожен громадянин України має право на 2 гектари землі. А де стільки землі набрати? А люди не розуміють, приходять і кажуть: «Ви зобов’язані нам надати, бо є закон України, який маєте виконувати». І ти на своєму місці стаєш поганим, а на верхах – усі хороші.

Коли, на вашу думку, у нас усе добре буде?

Я знаю точно, на 200 відсотків, що ми цього вже не застанемо. Можливо, наші діти, а, скоріше за все, що наші внуки. Як подивлюсь, які люди в нас до влади приходять… Але ж ми самі в цьому винні. Але я завжди кажу, не дивлячись на персоналії, хто там президент чи прем’єр, робіть самі на місцях, що можете. І потихенько підйом угору буде. А якщо чекати, що зверху хтось щось принесе і дасть, то тоді ви будете жебраками. Наші діди і прадіди не сподівалися ні на кого, вони самі саджали, збирали врожай, тримали господарство. У мене дід був куркуль. І в той час його розкуркулили. А я от думав, чого людей називали куркулями? І мені якось на очі потрапила стаття. І там пишуть: «кулаками их называли потому, что они очень за день уставали, и когда приходили домой, были не в состоянии даже покушать. Ложились на кровать, до подушки не долезали, а засыпали прямо на своем кулаке. Потому их и называли кулаками». Тож людей, які спали на кулаках, почали кулаками і називати…

Ви вважаєте себе щасливою людиною?

Я вважаю себе дуже щасливою людиною, я прожив своє життя, мені 63 роки. Я об’їздив практично весь світ, я багато чого побачив, як живуть люди, працював із багатьма, у Німеччині, Чехії, Австрії, Канаді та інших країнах. Іноземці від нас відрізняються менталітетом, там зовсім інші люди, інші погляди на все. Якщо у нас їси морозиво, то можна й обгортку під ноги кинути. А там такого не зробиш, бо там обгортку кладуть у кишеню. А ми звикли, що можна смітити, не прибирати, наприклад, коло свого двору. Людей треба привчати. І я зрозумів одне: ласкаве слово не допоможе.

А на Батьківщину повернувся, щоб після себе залишити якусь історію і пам’ять. І я знаю, що так буде.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ірина Осташко