*Імідж
2,5 млрд грн — саме стільки приніс у 2020-му році продаж державних та комунальних активів бюджетам різного рівня. Це приблизно 25 додаткових шкіл по 1000 учнів, або ж 27,7 км збудованої з нуля дороги. Мала приватизація лише нарощує свої обсяги, на черзі — запуск великої приватизації. Що це, навіщо це потрібно Україні та містам — розберемося у матеріалі.
ПАТ «Хімтекстильмаш» займалося дослідженнями та експериментальними розробками у сфері природничих і технічних наук. Раніше тут робили обладнання для виробництва ниток, нині виготовляють обладнання для виробництва олії. Впродовж років його виробничі потужності скорочувалися, зменшувалася прибутковість. Поступово найбільшу частку у прибутку почала займати оренда приміщень, а не саме виробництво, яке потребувало вкладень у реновацію та осучаснення. Тож на момент продажу підприємство мало від’ємний власний капітал — майже 9,5 млн грн, збитки — 17 млн грн, а обсяг боргів — 18,5 млн. 31 березня 2021 року на прозорому аукціоні підприємство відійшло у приватні руки за 17 млн грн.
Завод був одним із понад 3,5 тис держпідприємств, які залишилися у державній власності. Більшість цих підприємств уже давно не функціонують, а їх приміщення і потужності повільно руйнуються та обростають новими і новими боргами. А це — постійні збитки для бюджету від активів, які насправді могли б приносити прибутки для своїх власників та податки до державного бюджету. Шансом на таке друге життя і стала для них приватизація.
Що таке приватизація у 2021-му році
Приватизація, або ж передача державних і комунальних активів у приватну власність, має непросту історію в Україні. Відразу після здобуття незалежності в Україні вона почала асоціюватися з ваучерами, корупцією та схемами із розпилу майна на користь «наближених».
Епоху ваучерів змінила інша, коли приватизація почала відбуватися на різних не поєднаних між собою майданчиках, зачасту «за закритими дверима». Тривалий час інформація про об’єкти на продаж друкувалася у періодичному виданні із накладом у кілька сотень примірників. Доступ до неї знову ж мало дуже обмежене коло людей. Процес залишився таким же закритим та цілковито позбавленим довіри громадськості та потенційних інвесторів.
У 2018-му році в Україні ухвалили новий Закон «Про приватизацію державного та комунального майна». Цей закон закріпив докорінні зміни у продажу та оренді державного і комунального майна. Більше того — він змінив саму філософію процесу, нарешті зробивши його прозорим, врегульованим, надійним і цілковито видимим для всіх.
Перш за все, закон врегулював процедуру малої приватизації — продажу активів вартістю до 250 млн грн. За цією процедурою від 2018 року все майно продається через єдину платформу «Прозорро.Продажі». До цієї ж платформи підключені всі решта майданчиків для приватизації, кожен із них містить однакову інформацію про об’єкти. Будь-хто може перевірити дані про об’єкт та взяти участь в аукціоні на його продаж. Так само для всіх після завершення аукціону стає доступною інформація про його учасників, суму ставок та переможця торгів.
Головним органом, який відповідає за приватизацію державних активів в Україні, є Фонд державного майна та його регіональні відділення. На додачу до «Прозорро.Продажі» ФДМУ запустив ще два важливих ресурси для всіх, кого цікавить приватизація державних і комунальних об’єктів:
- сайт privatization.gov.ua — ресурс, який публікує об’єкти приватизації, основні новини у сфері, корисну інформацію для участі в аукціонах, експлейнери, ключову статистику та багато іншого;
- ресурс vdr.spfu.gov.ua — віртуальні кімнати даних, у яких збирається вся інформація про об’єкти на продаж. Тут будь-який потенційний інвестор може перевірити документацію, щоб ухвалити рішення більш зважено і з розумінням усіх супутніх до продажу умов.
Закон також описує велику приватизацію — продаж активів вартістю понад 250 млн грн. Процедура великої приватизації дещо відмінна від малої. До неї залучають інвестиційних радників, які збирають усю необхідну інформацію, готують об’єкт та шукають потенційних інвесторів.
У 2021-му році Верховна Рада нарешті запустила цей процес в Україні. Першим об’єктом, який уже зараз готують на продаж, стане АТ “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (ОГХК). На черзі — київський завод “Більшовик”, “Президент-готель”, Центренерго, Одеський припортовий завод та інші.
Навіщо продавати державне і комунальне майно?
Перш за все, держава не може бути ефективним власником такої кількості підприємств. Зачасту це колись великі виробництва, які нині потребують інвестицій та оновлення, щоб мати змогу конкурувати із сучасними підприємствами. У кращому випадку, вони зберігають якийсь відсоток робочих потужностей. Проте здебільшого це давно закинуті приміщення та території, які мають купу боргів. Замість отримувати прибуток від таких об’єктів, держава лише перекриває збитки, які вони за собою несуть.
Кожне із них потребує коштів, людського ресурсу, правильного менеджменту. За таких умов приватний власник, чий прибуток залежить від його бізнесу, впорається із задачею набагато краще, ніж призначені державні чиновники.
Поширений міф — мовляв, держава буде лише багатшою, якщо збереже ці потужності у себе. Адже ж якщо бізнесмен може зробити реновацію, то чому не може вона?
Той самий «Хімтекстильмаш» для аукціону оцінили у близько 1 млн грн стартової ціни. Новий власник заплатив за нього 17 млн грн. При цьому, він також перейняв зобов’язання виплатити борги підприємства — 18,5 млн грн. Тобто, лише покупка і приведення об’єкта в порядок у 35,5 разів перевищують стартову вартість його активів. Це — не рахуючи закупки нового обладнання, навчання для працівників, нарощування потужностей виробництва. Для України таке підприємство одне із кількох тисяч. І це при тому, що воно іще й не в найгіршому стані, порівняно з іншими.
Крім того, функція держави в умовах ринкової економіки — регулювання та встановлення рівних правил гри. Вона не повинна займатися бізнес-розвитком окремих підприємств. Цю функцію і візьмуть на себе приватні власники.
Слід окремо зазначити, що стратегічні та соціально важливі підприємства, згідно з законом, залишаються у власності держави.
Приватизація — це не одноразова покупка. Це довгострокова інвестиція у розвиток бізнесу, який створить нові робочі місця та приноситиме прибутки у державний та міські бюджети. Так, кожна витрачена на приватизацію гривня приносить 4-6 грн інвестицій. Це перетворення закинутих потужностей заводів у містах у привабливі інвестиційні об’єкти, розвиток регіональної інфраструктури та додатковий поштовх для міст та їх жителів.
