Неймовірно чисте море, блакитні лагуни та важкі рюкзаки, або Як чернігівці в Туреччині «дикунами» відпочивали

У чернігівки Світлани Білоус є особлива пристрасть – подорожі. Вона вже встигла багато де побувати та багато чого побачити на власні очі. Зокрема, подорожувала до Америки, була в Єгипті, на Шрі-Ланці, Туреччині, Грузії, поколесила Європою.

Нещодавно Світлана повернулася з однієї цікавої мандрівки з Туреччини. На перший погляд, ніби й нічого дивного. Але це був не звичний для багатьох із нас відпочинок, а піший похід із палатками та рюкзаками за плечима Карійською стежкою.

Світлана зізнається, що в її житті – це перший досвід довгої пішої мандрівки. Щодня дівчина зі своїм хлопцем Олександром долали по 10-15 кілометрів.

Про побачене, враження від походу, побутові моменти та цікавинки подорожі – в інтерв’ю зі Світланою.

Світлано, як узагалі зважилися на таку мандрівку?

Ми з моїм хлопцем дуже любимо подорожувати, більше дикунами, з наметами і рюкзаками за плечима. У Туреччині є найпопулярніша Лікійська стежка. Але вона дуже людна.

Тож ми подивилися інформацію в інтернеті, почитали відгуки і вирішили їхати на Карійську стежку, бо там менше людей і гарні голубі лагуни, не дуже складні підйоми, немає високих гір. Тож вирішили, що для нас – це найоптимальніший варіант. З огляду на те, що в нас було 12 днів, то мали можливість пройти півострів, що тягнеться уздовж моря, від початку й до кінця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Замість похмурої споруди – художній шедевр: у селі на Чернігівщині чоловік розмалював зупинку

Що тобі давалося найтяжче у цій подорожі?

Найтяжчим для мене був рюкзак за спиною, що важив 15 кілограмів. Це фізично було дуже складно. Особливо, коли треба було підніматися вгору, стежкою з дрібним камінням. А вздовж усієї стежки – колючки різних розмірів і форм, і колються всі по-різному, але неприємно. І спека + 33 градуси (саме така погода в Туреччині в жовтні), а ти маєш бути в штанах, бо інакше ноги будуть всі подряпані. Це найбільші, мабуть, складнощі, що трапилися на шляху.

Сподіваюся, ці труднощі не зіпсували вражень від відпочинку?

Аж ніяк! Мені здається – це найкраще, що відбувалося зі мною у житті. Уявіть, тяжко піднімаєшся вгору, йдеш другу чи третю годину, але в результаті перед тобою відкриваються неймовірні краєвиди – блакитні лагуни, прозоре море, безлюдні пляжі. Це дуже гарно! Природа мене вражала щодня. І щодня ми ночували на новому місці в наметі. Відкриваєш намет на морському узбережжі – й одразу ж перед очима прекрасний краєвид і море. Мені здається, що такий відпочинок кращий за будь-який п’ятизірковий готель. Але це, звісно, моє суб’єктивне враження.

Якщо ви мандрували самі по собі, то й обіди власноруч готували?

Так. Ми з собою з України привезли консерви, тушонку. Із м’ясом у них не так усе просто, бо в мусульманській країні споживають яловичину. А я її не їм. І консервів особливо в крамницях немає. Є тільки тунець, але ця риба мені теж не дуже до смаку. В Туреччині купували різні крупи, макарони. Ось тому в нас були такі важкі рюкзаки. Ми не брали багато речей, більше їжею і водою запасалися. Адже уздовж шляху немає жодного джерела води, а до найближчого села ще треба дістатися. Багато води з собою носили. Бо воду треба пити і для приготування страв вона потрібна. Готували ми в казанку на газовій горілці, також куплених для походів.

Поповнювали свої запаси і під час подорожі. Наприклад, йдучи повз оливковий гай, назбирали оливок. Там також гранати ростуть, то можна було і гранатів скуштувати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від старовинних рушників – до продукції консервного заводу: у Стольному популяризують своє минуле

Чи траплялися на шляху якісь пригоди?

Усе пройшло спокійно. Нас було лише двоє, жодних людей довкола і дика природа. Бачили, щоправда, гадюку на вузькій стежині один раз. Тоді не на жарт злякалася. Черепах дуже багато на шляху зустрічали. Вони посеред дороги лежать і смішно повзають. Бачили кальмарів у морі. До речі, море настільки прозоре, що можна навіть маску не одягати. Пливеш і дно бачиш.

Відсутність людей і благ цивілізації не злякала, бо мій Саша вже багато разів ходив у подібні походи, тож із досвідом. Мені з ним не було страшно, адже міцне чоловіче плече поруч. Якби треба було, він і ведмедя відігнав би, і змію, й усе інше.

Невже жодної незапланованої ситуації не сталося?

Куди ж без цього? Ішли стежиною, +33 градуси, ніщо не обіцяло жодної біди, небо чисте, блакитне. І зненацька почалася злива. А там специфічний камінчастий ґрунт. Він миттєво став слизький, усе довкола мокре і ллє як із відра, аж із дощовиків потоками вода стікала. Іти неможливо, ноги ковзаються, нічого не видно попереду. І зненацька ми побачили печеру, ніби подарунок для нас. Ми в неї зайшли і перечікували негоду. І це було дуже класно: з одного боку видно гори, з іншого – море. Неймовірні враження!

Зустріли якихось цікавих людей?

Як були в русі, то ні. Бо це безлюдне місце. І в цьому і є суть відпочинку, коли хочеш бути подалі від людей. Для відпочинку серед людей є купа різних готелів.

А взагалі, було кілька кемпінгів на березі моря, де ми зупинялися. Бо в морі купатися – це добре, але ж душ приймати також треба. Тож на березі моря був табір хіпі, які живуть окремо від цивілізації. Вони цього табору взагалі не покидають. Їхні знайомі привозять їм продукти, питну воду. В них є генератор, завдяки якому мають електроенергію. Так і живуть. Але їхня територія дуже гарна, все камінцями викладено. Своїми руками багато чого зробили, зокрема столики. І найдивовижніше, що вони не беруть грошей за те, що зупиняєшся на їхній території. Води в них безкоштовно можна взяти для пиття. Також там був чоловік, який рибу ловив і намагався всіх пригостити нею. Тож люди зустрічалися дуже позитивні, привітні.

До речі, коли в готелі відпочиваєш, то всі розуміють, що в тебе є гроші, тож треба по максимуму з тебе їх узяти. А коли відпочиваєш дикунами, то, навпаки, всі хочуть тобі щось дати та підтримати, нагодувати, запропонувати підвезти тощо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: У 62 роки жителька Березни займається фітнесом, веде концерти й організовує вечори відпочинку для пенсіонерів

Що потрібно, аби в такому поході почуватися комфортно? Можливо, треба бути спортивною людиною?

Я і спорт – це протилежні речі. Але без фізпідготовки дуже непросто. Мені справді було важко в поході. Адже несеш на собі велику вагу і від цього спина болить. А йти доводиться такими хвилями – вгору, вниз. Ноги через це також болять.

Але в описах цієї стежки зазначено, що вона для людей середнього рівня підготовки. Важливо також, щоб було правильне спорядження, рюкзак відповідний, правильне взуття. Багато хто бере з собою трекінгові палиці, вони схожі на ті, що використовують для скандинавської ходи. Але в мене їх немає, бо їх також треба в руках носити.

Скільки грошей витратили?

Не дуже багато. Без урахування перельоту туди й назад і подарунків, які накупили для рідних і близьких, то на двох витратили доларів двісті за час мандрівки. Ми ж усе основне привезли з собою. Там купували воду, солодощі, крупи, хліб, макарони в магазинчиках у придорожніх селах.

Про нову подорож уже думаєте?

Поки що треба заробити грошей на нову подорож. Бо сама подорож не дуже дорого обходиться, а ось переліт туди й назад вдаряє по гаманцю. А взагалі дуже хотілося б у нову подорож. У мене багато бажань, де я хотіла б побувати. Дуже хочу до Норвегії поїхати, хоч там і не близький мені клімат. Хочеться в Африці побути, побачити, як там люди живуть. Ось Сашко мій мріє про подорож до Чилі. Залюбки склала б йому компанію.

Що порадила б людям, які хочуть подорожувати, але ніяк не наважуються?

Треба просто взяти і вийти за поріг дому. Я теж люблю комфорт – мені треба спати на м’якому і душ приймати. Але спробувавши такі подорожі, втягуєшся в процес так, що навіть не звертаєш уваги на якісь незручні нюанси, що тобі спекотно, важко чи бракує душу. До важкого рюкзака звикаєш на другий день. Головне – прорахувати, що тобі дійсно в подорожі потрібне, і не складати зайвого.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалась Ірина Осташко