З початком повномасштабної війни Ярослав зі столиці поїхав до рідного Ніжина, щоб побачитися з сином.
Потім планував відразу йти у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, щоб потрапити до війська. Однак сталося не так, як гадалося: через поламаний транспорт хлопець не зміг потрапити додому. Вирішив не гаяти часу та якнайшвидше стати на захист рідної області. Потрапив до одного з окремих батальйонів оперативного командування «Північ».
Раніше мав досвід на строковій військовій службі, а також воював добровольцем в одному з добровольчих формувань на авдіївській промці. Каже, тодішні навички дуже допомогли зараз.
«Тоді поїхав туди, щоб перевірити себе. Мав знати, що зможу взяти зброю до рук і з товаришами піти воювати, а не просто сховаюся, чекатиму чогось… », — каже Ярослав. Такий момент відповідальності та перевірки себе настав, коли російські війська нахабно вторглися в усю Україну.
«Кобзар», так називають товариші Ярослава, брав участь у боях з оборони Чернігова у Количівці. Він, як і інші, завдячує командирові роти за те, що той зберіг особовий склад та вивів усіх живими.
«Коли нам передали, що ворожа техніка іде, ось уже вона була поруч, то він швидко і правильно скомандував нами. І ми розбили ту колону», — згадує військовий.
Крім того, Ярослав виконував бойове завдання у складі групи у селі Золотинка поблизу Чернігова. Там на розтяжці загинув його побратим, тим самим врятувавши життя «Кобзарю».
Із захопленням розповідає і про нові зразки зброї, якими мав можливість оволодіти, зокрема й іноземного виробництва. Оскільки вважає, що воїн має швидко навчатися, багато тренуватися, щоб у будь-якій ситуації не розгубитися і вступити у бій.
«Кобзар» каже, шо у ході бойових дій страху не було, хоча знає, що це з психологічної точки зори неправильно.
«Мені це подобається. Я навіть вирішив після демобілізації підписати контракт. Уже знаю, куди», — ділиться планами на майбутнє. А ще запевняє, що всі хлопці налаштовані по-бойовому і готові звільняти і Маріуполь, і Донецьк…
«Це тварюки! За те, що вони наробили, пробачати не можна, домовлятися не можна. Тільки знищувати! До останньої краплі крові», — так реагує на згадку про російського окупанта воїн.
