До редакції ЧЕline звернулася Лариса Хотинченко, жителька села Іванівка, нині Ніжинського району (колишнього Борзнянського). За її словами, в селі відбуваються справжні безчинства: керівництво тамтешнього ДП «ДГ «Іванівка» не тільки не поважає своїх працівників, а й залякує трактористів та інших чоловіків військкоматом і відправкою на війну. До того ж, працівники господарства не отримують вчасно зарплату, а велика частина місцевих полів досі не засіяна.
Лариса Хотинченко розповіла, що раніше була бригадиром на свинофермі, а в немилість потрапила через те, що заступалася за людей. Тож спочатку її понизили в посаді, перевели на іншу роботу, а потім жінка сама звільнилася. Пані Лариса зазначила, що, окрім неї, роботу покинули й інші працівники, бо не отримували зарплати.
«У нас нинішній директор підприємства прийшов у 2015-му чи 2016 році. До людей ставиться, як до собак. У нього не люди, а «цуценята». Зарплати він не платив майже рік, накопичилося приблизно 90 мільйонів гривень боргів, принаймні, торік так було. Люди піднялися, керівника цього хотіли зняти і поставити іншого директора. Андрія Віталійовича Скварського. Зрештою восени Скварський своєю технікою почав обробляти поля. До речі, кукурудзу збирали тоді під охороною підрозділу поліції з автоматами.
Утім, у жовтні керівник Микола Половік зарплату всю людям таки виплатив, хоча в нас такі зарплати, що навіть до мінімальних не дотягують – по три-п’ять тисяч гривень. А з листопада знову накопичуються борги із заробітної плати. І в Пенсійний фонд відрахувань не робить. Хоча люди на роботу ходять», – у коментарі для ЧЕline повідомила Лариса Хотинченко.
Жінку також непокоїть, що хоч на календарі вже літо, а багато місцевих полів не засіяні. Мовляв, за словами директора підприємства, земля парує, тобто відпочиває.
«На нашій території, на щастя, бойових дій не було. Ми опинилися в оточенні. Довкола стріляли і гуркотало, але нас, слава Богу, обійшло. Поля в нас не заміновані і снаряди не стирчать. Ніби і підприємство державне. А в підсумку – поля не оброблені. Оце якийсь депутат зайшов, почав трішки обробляти. А керівник господарства, що у нашому селі, нічого не робив.
На вчорашній день, 6 червня, ще 800 гектарів полів у нас не були засіяні. Я познімала на відео, які в нас нині стоять поля», – розповідає пані Лариса.
Розказала вона також і про те, яким у селі було життя під час повномасштабного вторгнення.
«Зрозуміло, що вся робота стала. Але ферма є, корівки доїли. Молоко він продавав людям по п’ять гривень за літр. Але ж ці гроші він складав собі в кишеню.
Також у селі в нас пекли свій хліб у його пекарні. По пів хлібини давали людям. До цього претензій немає, бо війна, борошна не було, то по скільки виходило, по стільки і роздавали. Але ж хоч у нас державне підприємство, у нас немає держрезерву. То попитати б його: де твій держрезерв?
У результаті він із доярок минулого місяця, при їхніх зарплатах у 4-5 тисячі гривень, повираховував по півтори тисячі за те, що молоко недостатньої жирності», – скаржиться Лариса Хотинченко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Два додаткові тролейбусні маршрути почнуть працювати у Чернігові з 8 червня
Жінка каже, що місцеві люди добре пам’ятають інше вдале господарювання попереднього директора ДП «ДГ «Іванівка», коли, на її думку, керівник був для людей.
«Перед цим директором був інший. Він у селі асфальт поремонтував, поставив пластикові вікна на зерноточку, в магазині, барі, стягував техніку до села. Тобто чоловік щось старався. На якій машині приїхав на початку роботи, на такій і поїхав. А нинішній у селі подобивав усе. На тій фермі, де було найбільше поголів’я, залишилося десь 200 корів, і не знаю, скільки телят.
І свиноферма так само, я була там бригадиром. То там було десь 300 чи 500 голів худоби, великих і малих. Нині залишилося орієнтовно 50.
Для людей одна відповідь: якщо щось не подобається, йди звідси. Оце поля необроблені, то зібрав збори хлопців – трактористів і шоферів – і каже: мовчіть за те, що тут робиться, бо у військкомат і на війну. І люди, просидівши з листопада без роботи, бояться розраховуватися і переходити на іншу роботу. І коли в сім’ї всі працюють на цьому підприємстві, то, якщо немає свого господарства, то й їсти нема за що купити.
Ось мій чоловік поніс учора заяву на звільнення, аби перейти на іншу роботу. І невдовзі мені зателефонував староста наш і сказав, що чоловіка викликають із речами до військкомату, хоч він тракторист, на них закладена бронь. Тобто чоловік не може піти на іншу роботу, аби заробляти гроші для родини», – розповідає жінка.
Наразі Лариса Хотинченко обриває різні державні «гарячі лінії», аби розповісти про ситуацію, що склалася у її рідному селі. Каже, що хоче достукатися до Президента України, а нині принаймні її заяву подали до Кабінету Міністрів.
Аби однобоко не подавати ситуацію, звернулися по коментар до Миколи Половіка, директора ДП «ДГ «Іванівка».
«Поля в нас обробляються. Скільки ми можемо, все вже обробили і посіяли, далі продовжуємо сіяти кукурудзу на силос коровам, бо в мене майже 800 голів скота. Ми самі тягнемося, нікого не запрошуємо нам допомагати.
Молоко ми безкоштовно людям віддавали, зараз тільки обсяги виробництва молока нарощуємо, корови в нас є, косимо сіно. Ми одні з перших у районі в нашому селі почали хліб пекти. Відновили пекарню. Усе це ми робили, робимо і робитимемо.
Хто до мене приходить просити заробітну плату, ми обов’язково її виплачуємо, якусь частку ми даємо. Адже що нині можна з продукції продати? Ніхто нічого не купує. Молоко, якщо купують, то мені ж треба за світло платити, бо маємо півмільйонну заборгованість за світло. Тож стараюся, щоб хоч ферму від електропостачання за борги не відключили, щоб пекарню не відключили і магазин, де холодильник є для зберігання продуктів. Ми тільки в одному магазині в рахунок зарплати на 120 тисяч гривень видаємо продуктів щомісяця», – у коментарі для ЧЕline зазначив Микола Половік.
За його словами, люди звернулися до ЗМІ, бо не вникають у проблеми господарства.
«Ви знаєте, по чому нині солярка? От мені залишилося 200 гектарів посіяти силосної кукурудзи, то треба хоча б 5 тонн солярки. А це 300 тисяч гривень. А де їх взяти? Ситуація нині яка в країні!
Щодо військкомату. Є тільки один чоловік, якого звільнив за прогул, бо під час воєнного стану він не ходив на роботу. Три дні він просто прогуляв. Хіба можна в такий час не ходити на роботу? Я дійсно казав: «Підете на фронт захищати Батьківщину, хлопці, якщо вам не подобається ходити на роботу на державне підприємство», – розповів керівник.
А про розрахунки з боргами сказав так:
«Нам до врожаю треба потерпіти два місяці – і все людям виплатиться. Мені треба колектив утримати, давати людям нині хоч мінімум на хліб, молоко давати, треба, щоб корови у нас вижили. І все в нас буде добре, доживемо до Перемоги. І треба, щоб люди це розуміли», – зазначає Микола Половік.
