Жителі населених пунктів, які бачили російських окупантів тільки здалеку, все одно перелякалися не на жарт. Страшно було всім, усі молилися і дуже хотіли, щоб біда оминула їх.
Деякими населеними пунктами на Менщині росіяни проїхалися. Тож що і як відбувалося в цьому регіоні, дізналися у Віталія Крутого, директора Менського краєзнавчого музею ім. В.Ф. Покотила.
Пане Віталію, розкажіть, як очолюваний вами заклад пережив повномасштабне вторгнення на Чернігівщину?
Спокійно пережили. У перший день поховали фондові книги у вогнестійкі сейфи. У нас також є маленький підвал. Опечатали все, що належало. Але працівники на роботу ходили. Ми також замовили коробки для експонатів, щоправда, виставки не демонтували, бо це дуже складно та важко. Великі експозиції в нас. А потім працювали в штатному режимі. А ще волонтерили, сітки плели, збирали гуманітарку, дуже активно допомагали фронту.
Якими селами вашої громади проїхали вороги?
На Менщині окупанти пройшли кількома шляхами. Через Волосківці, Степанівку, Дягову, Осьмаки, Ліски, Майське, Макошине, Покровське, Мену, Величківку. Тобто вони йшли двома колонами. Зустрілися біля Макошиного і там частково їх було розбито.
Є випадки співпраці колаборантів із орками. Показували окупантам дорогу, куди проїхати. Це дві людини в Макошиному й одна людина ще в одному селі. Потім ці люди почали мародерити, їх прив’язали до стовпів. До речі, одного з них уже нема. Це люди, які вели асоціальний спосіб життя, ніде не працювали, лазили по погребах людських і будинках.
Чи зазнала Менщина якихось пошкоджень?
Пошкодження – це пограбовані магазини в Покровському та Макошиному. І в Будинку культури в Макошиному є спортзал, то під час вибухів там повилітали великі вікна. Можливо, ще дороги десь пошкодили. Загалом окупанти були в нашій місцевості тільки два дні. І більше їх тут не було.
Ще кілька бомб скинули, які не розірвалися. Це на початку березня, коли Чернігів бомбили, то кілька літаків низько летіли над нашою територією і скинули ці бомби. Потім їх просто знешкодили.
Нині думаєте над розвитком музейної справи?
Ми нині реалізовуємо проєкт, збираємо менські говірки. Ходимо по людях, зокрема буваємо в селах, де стояли російські війська, та збираємо свідчення. Дуже цікавою виявилася одна людина, яка ще німців бачила у Другу світову і нині росіян. Тобто людина пережила дві війни. Потрошку збираємо експонати, пов’язані з російською агресією. Але нову виставку ще не плануємо, бо не знаємо, коли війна закінчиться.
Наша активна група у складі директора музею, оператора газети «Наше слово» Олексія Прищепи, журналіста Віталія Сергійка і студентки – представниці Спілки жінок України вже їздила маршрутом Синявка – Городище, зустрічалася з трьома місцевими жіночками. Нас особливо цікавить, що під час розмови люди починають говорити саме місцевими словами. І ми ці слова, які в невимушеній розмові чуємо, записуємо.
І бібліотекарі також паралельно по селах зібрали ці говірки. А ми ще й записуємо свідчення очевидців.
Цього тижня плануємо поїхати маршрутом Максаки – Куковичі. Там теж плануємо зустрічі з носіями такої культури.
Яких експонатів назбирали?
Берці, їхні сухпайки, методички, приносять нам залишки вже розірваних снарядів. І ще ми збираємо іншу важливу інформацію – із нашої громади п’ятеро людей загинули. І ось я нині в комісії з перейменування вулиць, то на честь одного загиблого героя хочемо перейменовувати вулицю. Зараз триває процес обговорення.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалася Ірина Осташко
