Оборона Чернігова – це безстрашність мобілізованого, мужність воїна територіальної оборони, підтримка місцевого населення. А ще це – професіональність кадрових військових і власне командування Сил оборони. Віталій – один із офіцерів управління оперативного командування «Північ», який разом із побратимами виконував такі ж бойові задачі та робив свій внесок у відбиття російських окупантів.
Віталій змалку проживав у військовому містечку, тож не дивно, що подальше життя і кар’єра пов’язалися із захистом Батьківщини. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну зустрів як звичайний військовий – із тривоги, отримання зброї, спорядження, бойових задач.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Позивний “Історик”: оборона Чернігова і злість на ворога
«Ми були завчасно підготовлені. Отримали у підпорядкування найбільш підготовлених військових. за командою висунулися на позиції, провели розвідку… Нашим завданням було не допустити прориву ворожих танкових колон до Чернігова», – розповідає офіцер.
Перші дні, за словами військового, були найважчими, бо треба було витримати та дочекатися, поки підтягнуться основні сили, мобілізуються люди.
«Дні здавалися монотонними: не було різниці, чи то день, чи то ніч. Спати спершу не хотілося, бо організм був заряджений. Підпорядкований колектив був злагоджений, усі діяли професійно. І ніхто не скаржився, що незручно спалося чи несмачно їлося, – згадує Віталій. – Хтось був більш підготовлений і тримався краще морально, хтось менше, але всі трималися купи та готові були виконувати поставлені завдання. Ворог же часто змінював тактику, вдавався до хитрощів. Однак ми діяли на крок попереду і знищували його раз та назавжди».
Офіцер, як і його колеги, відповідали також за злагодженість у підрозділах і між ними. Каже, сумніву у тому, що Чернігів вистоїть, не було. Та й вибору також: за Черніговом був Київ.
«Ми як офіцери розуміємо, що на нас рівняються, до нас прислухаються, і ми несемо повну відповідальність за поставлені нами задачі», – зауважив Віталій і запевнив, що так звана робота над помилками була зроблена, проведений аналіз, і наразі Чернігів захищений, а особовий склад підпорядкованих підрозділів готовий до будь-яких сценаріїв із боку ворога.
Віталій не міг не згадати про допомогу місцевого населення.
«Вони теж не сиділи склавши руки. Приносили чай, теплі речі, лопати, хтось допомагав копати, – розповідає військовий. – Сумно було дивитися на маленьких дітей. Це було десь тижні через два, як зараз пам’ятаю, ми з хлопцями заїхали в магазин, накупляли солодощів. І коли бачили дітей, роздавали їм, і в їхніх очах з’являлася хоч тимчасова, маленька, але радість. Наші діти дуже рано подорослішали. На жаль».
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
