Українські лікарі продовжують працювати, попри вибухи та сирени. В Ніжинській міській лікарні медперсонал не припиняв роботу від першого дня боїв в області. За цей час в них були поранені, як військові так і цивільні.
Як працювали наші лікарі під час активних бойових дій? Про все це журналісти поговорили з хірургом Ніжинської міської лікарні Володимиром Морозом. Повідомляє MYNIZHYN.com.
— У кожного своя історія. Де застав вас ранок 24 лютого, яким він був?
— Я був вдома, в Ніжині. Вранці зателефонував в батько і так спокійно каже: війна почалась… Я зібрався і раніше прийшов на роботу. Нас усіх зібрали колективно і повідомили про те, аби були напоготові.
— Всі говорили про війну, але мало хто готувався до неї. Війна показала, як багато важать занання з елементарної домедичної екстренної допомоги. Як професійний медик, скажіть, що можна було б зробити державі в цьому напрямку? I що можна робити і зараз?
— Важко так зразу відповісти на це питання, бо коли війна почалася, то багато людей були дещо дезорієнтовані, в метушні. Проте, не дивлячись на це, держава зробила великий вклад. Рік тому у нас зробили приймально-діагностичне відділення, якого раніше не було. В зв’язку з цим, тут ми маємо тепер допоміжний простір в плані операційних, травмпунктів, перев’язочних. Коли, приміром, до лікарні почалися численні надходження хворих, ми могли розділити ці потоки людей. Тобто важкі поранення, рвані рани або ж більш легкі травми, тощо.
Те, що нам додали простір для операційних під час війни, це досить важлива справа. Адже бувало таке, що оперували і до ранку і зразу на три операційні столи, які розміщені в хірургічному відділені. Коли відбувалися активні бойові дії, нам один новий операційний стіл надали, як гуманітарну допомогу. До речі, і зараз у нас є потреба в нових операційних столах та лампах. Але не дивлячись на напругу, яка тоді відбувалася по всій Чернігівщині, і зокрема, в нашій лікарні, колектив був згуртований, багато було волонтерів, і людей, які допомагали розібратися, розсортувати, куди і якого хворого визначати, направити. Це був величезний плюс в роботі. Проблем із сильнодіючими знеболюючими і наркотичними препаратами у нас не було.
— А як з приводу до медичної допомоги?
— Так, це дуже важливо. У нас не було розгубленості в цьому плані, адже на довгі роздуми ми не мали часу, а просто брали і працювали. Не можна сказати, що ми готувались до чогось, читали якусь літературу, – ні такого не було. Працювали різноманітні медичні бригади. А до медична допомога доставлених хворих була теж непогана і дотримана, як правило, за стандартами НАТО та ЄС. Пацієнти, у яких була сильна кровотеча чи ампутація, надходили до нас в турнікетах вже нового зразку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Педіатр із Чернігова розповів, у яких умовах лікував дітей, коли ворог атакував Чернігів
«Звучали сирени, чутно було вибухи, здригалася вся будівля лікарні»
— Як ви працювали тоді, у період активних бойових дій у нашій області? Чи привозили поранених, чи доводилось працювати під час сирени, під час обстрілів, чи у підвалах, в екстремальних ситуаціях?
— Коли були сирени, ніхто нікуди не вибігав і якщо ми оперували хворого, то залишалися в операційній і продовжували працювати. За весь період активних бойових дій, за наказом керівництва, я лише один
раз спускався на перший поверх. Чергові лікарі всі були на місці, в бомбосховища практично ніхто не ходив. Звичайно, що обстановка була напруженою і тривожною, звучали сирени, чутно було вибухи, інколи здригалася будівля лікарні, але ми всі були на роботі. Пацієнтів намагалися розташувати подалі від вікон, в коридорах, аби було дві стіни, так як це вважається більш безпечно.
Ми, хірурги, чергували і вдень і вночі. Бувало й таке: приходиш додому трохи перепочити і тобі телефонують і говорять, що терміново треба вийти на роботу, бо привезли тяжкохворих. Нам доставляли хворих не тільки з Ніжина. Дуже багато людей везли з Количівки, Куликівки, Анисова, Муравейки. Тобто регіон, що ближче знаходився до Чернігова, весь був у нас. Це було в той період, коли доїхати до обласного центру стало неможливо, через зруйнований міст і основні життєво-важливі втручання робили тут.
Фактично всі хворі, які поступили до нас (не важливо з якою ступеню тяжкості), всі залишились живі. Було, на жаль, лише декілька пацієнтів, яких привезли вже в агонії і це не пов’язано з меддопомогою, це
пов’язано з масивними, несумісними з життям травмами. Ці пацієнти були прооперовані, але в зв’язку з контузіями тіла, вони не змогли вижити. Але це одиниці.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
