Пам’ятник жінкам-жертвам війни, консервний цех вдів і по 5-6 дітей у сім’ях: Косово очима чернігівки
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/09/307711508_624393845758080_7145151704815737382_n-e1663645506922-780x470.jpg)
Нині в Косові перебувають українські журналісти з різних міст. Є представниця і від Чернігова, це відома журналістка Ірина Синельник. Український журналістський десант пробуде в Косові пів року. Але вже нині чернігівка має що розповісти про країну, до якої закинула доля. Про побачене на власні очі – в інтерв’ю з чернігівською журналісткою.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/09/307294184_1726444704403185_6670326311142655224_n-1.jpg)
Ірино, що ти знала взагалі про Косово до від’їзду?
Взагалі мало що. Чула лише про війну, яка була там в 1998-1999 роках. Знала також, що там були українські миротворці.
Мені взагалі було цікаво побачити Балкани. Але дорога туди була дуже-дуже тяжка, тому що в нас немає прямого авіасполучення з Приштиною. Це через те, що Україна до цього часу не визнала Косова. Імовірно, через те, що наші політики орієнтувалися на позицію росії в цьому питанні. До речі, росія і Сербія також не визнали Косова. І нині в місті Мітровиця частина території належить Косову, а частина – Сербії. Я ще там не була, але колежанки розповідали: після того, як перетнеш міст, який контролює ООН, можна побачити мурал, що Косово – це Сербія, а Крим – це росія.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/09/307936487_4739811919454658_2340785593148936068_n.jpg)
Чи дійсно у Косові співпереживають українцям, що нам теж доводиться пройти через війну?
Звісно. Як уже зазначала, косовари пережили війну в 1998-1999 роках. Насильство вдалося припинити і врегулювати ситуацію завдяки введенню адміністрації ООН. Однак і до сьогодні сербська сторона час від часу влаштовує на кордоні провокації та робить відповідні заяви, зокрема і про «денацифікацію» Балкан. Ми десь уже чули про це?!
У Приштині, де населення, за різними даними, від 200 до 600 тисяч, ми вже ніби пізнавані, в сенсі, що ми з України, бо часто спілкуємося з тутешніми журналістами, розповідаємо про те, що відбувається в нашій країні. То місцеві люди часто кажуть, що розуміють нас, підтримують, бо самі пережили подібне. Ось дівчата пішли в перукарню, то перукарка розплакалася, згадавши своє життя під час війни. Але відтоді вже минуло 23 роки.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/09/307269887_804019567412277_5563640863722248443_n.jpg)
До речі, якою мовою там спілкуються?
Їхні офіційні мови – албанська і сербська, але більшість населення – це албанці. Тому албанська мова нині домінує. Хоча до війни серби, які в меншості, притісняли цю мову. Нині сербську мову знають переважно представники старшого покоління, натомість молодь сербської не знає, а вільно користується англійською.
До речі, ми албанську почали вивчати, але для нас вона складна. Щоправда, перебуваючи в мовному середовищі, вже окремі слова розумію.
Які перші враження від Косово?
Перші мої враження – трішки розгублено почувалася, бо чужа країна, все не своє. Нині я вже освоїлася, орієнтуюся в місті. Зокрема, стара частина міста відрізняється від сучасної, де місто має дуже європейський вигляд, із крамницями на перших поверхах, торговими центрами, широкими вулицями. А я живу в центральній, тобто старій частині міста, яка ніби трохи тісна, будинки туляться один до одного. Тут і приватні будинки, і багатоповерхівки. Мабуть, стара частина міста хаотично забудовувалася. У цьому можна розгледіти місцевий колорит – вузенькі вулички, будинки з дахами з черепиці, шпилі мінаретів.
Є й проблемні питання. Досить багато сміття, порівняно з Черніговом. Якось це питання в них не вирішене. Є на вулицях бездомні собаки, навіть попереджають, що треба бути обережними, особливо ввечері, коли стемніє. Не стільки через криміногенну обстановку, скільки через цих собак. І паркування. Водії паркуються на тротуарах і це ніби так і треба. Навіть можуть прикрикнути на пішоходів, мовляв, ходять тротуарами.
А люди тут дуже відкриті, щирі. І це видно з того, як нас зустрічали, зокрема, в перший день, щойно туди приїхала. Було щире спілкування, для нас, українських журналістів, зробили торт в українських кольорах. А на День Незалежності України нас президент Вйоса Османі приймала. Колеги з Асоціації журналістів Косова нам обід святковий зробили і це дуже-дуже приємно.
А якось пішла в крамницю у своєму мікрорайоні. Розплачувалася купюрою більшого номіналу, то продавець сказав, що не має решти. Мовляв, завтра гроші принесете. Мене це так вразило, але для місцевих жителів це звично.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За покликом серця: «Президент» зі Сновська воює на східних фронтах
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/09/308276278_614432943738203_1018598674775399517_n-856x642.jpg)
Що смачного з тамтешньої їжі довелося скуштувати?
Національна кухня в Косово ситна. Думаю, це характерно для балканських країн. Бо для них значною мірою притаманні традиції турецької кухні – 500 років територія Балкан була під османами. І безумовно, це мало великий вплив і на культуру, і на кухню, національні традиції. До речі, спершу албанці були християнами, але під владою Османської імперії стали мусульманами. Відповідно, свинини тут немає. І риби солоної, зокрема оселедців, теж немає. Популярні гострі страви.
Національна кухня базується переважно на їжі з борошна та м’яса. Є різні пироги з листкового тіста. І працює величезна кількість маленьких пекарень, тут можна одразу каву-чай попити.
Пиріг флія мені подобається – із солоним сиром, він випікається шарами, причому кілька годин над ним чаклують. Бурек із листкового тіста куштувала. Кажуть, що піца тут користується популярністю, але я ще не смакувала.
Примітно, що тут багато п’ють чаю і кави. Тож чимало людей сидить у різних ресторанчиках і кафе, але не лише відпочивають, у такий спосіб вирішують ділові питання.
До слова, населення не струнке, особливо жінки, але через це не переймаються. У них по 5-6 дітей. А три дитини – це взагалі звично. На вулицях впадають в око культурні контрасти: одні жінки йдуть у паранджі, а інші – з декольте.
Косовари дуже шанобливо ставляться до людей старшого віку. Тут часто можна побачити, як син чи донька прогулюються зі старенькими батьками. Це викликає повагу.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/09/307894784_5537386533007275_2099569460920798369_n-856x642.jpg)
Що цікавого вдалося вже побачити?
Багато чого. Національний музей відвідали, там вхід безкоштовний. Але експозиція, порівняно з Черніговом, не дуже вразила. Дуже багато залів – про війну, що нам досить складно сприймати. Насамперед емоційно важко. Колеги – журналістки з Луганська – взагалі плакали.
Мати Тереза в них у пошані, її ім’я носить тамтешній пішохідний бульвар. Але, як на мене, зелених зон і парків у місті малувато. Ми в українських містах звикли до більшої кількості зелені і більшого простору.
А ось чого в них багато, то це пам’ятників, серед яких особливо вирізняється пам’ятник жінкам-жертвам війни, які зазнали сексуального насильства. Він має вигляд жіночого обличчя, викладеного цвяхами. До речі, десь 20 тисяч албанських жінок, мешканок Косова, заявили про зґвалтування сербськими військовими. Ця тема комунікується у суспільстві, хоча є родини, які розцінювали ці злочини як ганьбу для себе. Є організації, які працюють із постраждалими жінками, надають психологічну підтримку, допомагають влаштуватися на роботу тощо.
Як традиційно минають твої вихідні?
Ми з колегами працюємо дистанційно для своїх ЗМІ в Україні. Але на вихідних прагнемо більше дізнатися про Косово і місцевих жителів, намагаємося побачити інші міста цієї балканської держави. Тим паче, що Косово – невелика країна. Квитки на міжміський транспорт – такі, як в Україні. Відвідали Призрен і Пею поки.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2022/09/307322450_620064526289651_374830650319873251_n.jpg)
Призрен – найкрасивіше місце Балкан, із мальовничим центром і річкою посеред міста, над якою збереглися мости часів Османської імперії. Замок у них гарний. Там є центр виробництва срібних прикрас, поширена техніка філіграні. Пея – місто оточене горами, теж із річкою в центрі. Цікавий Старий базар, старовинні мечеті.
Загалом ми мало знаємо про Косово, його культуру, і ось наше перебування тут, імовірно, сприяє культурному обміну. Ми дізнаємося більше про Косово, а косовари можуть, відповідно, більше дізнатися про Україну, адже про нашу країну в них насправді не дуже багато інформації. А ще має вплив російська пропаганда, що транслюється через сербські медіа.
Я думаю, для нас став би корисним їхній досвід переживання війни, відбудови країни.
Ось, наприклад, тут є підприємство з виготовлення консервації, яке відкрили вдови. Їхні чоловіки загинули на війні, а жінкам треба було ростити дітей. І вони створили це підприємство і нині Krusha – це місцевий бренд.
Спілкувалась Ірина Осташко