У 2017-му році країна дізналась про Припутні. Невеличке село у Прилуцькому районі Чернігівської області стало антуражем, а заодно й одним з героїв трагікомедії Аркадія Непиталюка “Припутні”. Минуло п’ять років і про село заговорили знову. Але на цей раз історія трагічна.
“Під ранок 24-го мене розбудив незвичний дзвін у вухах. Наче щось далеко гудить і бахкає. За кілька хвилин до хати зайшов сусід, дід Микола, каже – “Свєта, здається війна”. А вже за добу попід хатами колонами рухались російські танки”, – розповідає Світлана.
Говорити про дні окупації жінці не вперше, однак вона зізнається – щоразу важко згадувати той період, розуміючи, війна все ще триває і загарбника не вибито з рідної землі.
З 25-го лютого по 30 березня, поки техніка окупантів знаходилася поблизу села, стрілянина рідко коли вщухала. Чи не щоденнно через село їздили колони бронетехніки. То рухались в бік Дорогинки і далі до Ніжина, а то навпаки – до Ічні. Повертались зачасту уже “підгорілі”, з розлюченими військовими, яким краще було не потрапляти на очі. Могли і дім спалити, і навіть вбити.
“Мабуть нас рятувало те, що свій штаб вони розташували дещо пооддаль від нашого села. У лісі понакопували собі бліндажів, повикошували дерева своїми танками і палили. Артилерії особливо не боялись – наші тоді сюди не дострілювались.
Але як починали їздити селом, то всі ховались по хатам і підвалам. Стрельнути з кулемета чи автомата по людям було для них щось наче розваги. Було таке відчуття, що ми наче у тирі мішені. Не те, щоб вони нас ненавиділи, просто для цих окупантів ми були не людьми, а так – цілі, по яким можна і обойму випустити”, – згадує Світлана.
Так від купі окупанта загинув місцевий мешканець Микола Кубрак. Староста села Анатолій Сенько каже, що чоловік просто не встиг сховатись, коли заїхала російська колона: “Їхав на велосипеді. До колони, що якраз виїздила на повороті, було метрів триста. Ми тільки й встигли почули два постріла і він упав. Був чоловік і нема чоловіка”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зранку рашисти тричі обстріляли територію Чернігівщини
У самому селі росіяни особливо не затримувались – та все одно встигали накоїти лиха. Там по хаті пройдуться кулеметною чергою, там постріляють і заберуть курей, а там просто, заради втіхи, проїдуть через двір, руйнуючи будинок. Написи на паркані “Тут живуть люди” їх більше смішили, ніж зупиняли.
“Багато хто думав, що нас активні бойові дії оминуть. Село поодаль стоїть від основних маршрутів, шляхів. Але не так сталось, як гадалось. Вже в середині березня кілька односельчан успішно евакуювались. Правда, важко сказати наскільки це було авантюрним рішенням, адже їхати в бік Чернігова сенсу не було – він стояв в оточенні, до Києва нічим не краще. А ризикнути і тікати кудись в бік Полтавщини, означало пересікати трасу, якою зі сторони Сум на Київ постійно рухалась техніка ворога. Коротше, якщо хтось і приймав рішення втекти, то це були скоріше спроби воз’єднатися з родичами, що жили в сусідніх селах”.
Під постійною стрільбою та рухом військової техніки село прожило місяць. Під кінець березня, коли здавалось, що росіян почали відтисняти і вони відходять зі своїх позицій, вдалось доправити до села гуманітарну допомогу. Роздавали її у місцевому магазині.
“Як зараз пам’ятаю – 30-те березня це було. Ми тільки почали роздавати людям продукти, аж тут чуємо гул і постріли. Всі порозбігались, а десь кілька сотень односельчан тоді було, бачимо – сунуть. БТР-ом в’їхали в магазин, повискакували, почали вигрібати все, що бачили. А далі побрели по хатам – відбирали в основному харчі. Цінне, хіба, як бачили, що лежить на видному місці. Скрізь було чутно крики, постріли, здавалось, що росіяни вирішили отаборитись, то всі намагались або забитись поглибше десь, сховатись, або навпаки – тікати, поки колона вся тут. Та вже за півдня росіяни позаводили свою техніку, поскладали награбоване і поїхали. То був останній день, коли ми їх тут бачили. Сподіваюсь до кінця війни і не побачимо більше”, – підсумовує Сенько.
Зараз, каже староста, село вже потроху відійшло. Але в поруйнованих хатах жити неможливо, тож люди поїхали і не повернулись. А ті хто лишився, продовжують вірити в Перемогу та радіти, що Припутні лишились українськими.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: Bihus.Info
