У полоні тривог і надії: життя в прикордонних селах Чернігівщини (Відео)

Відео створено за підтримки Лондонського Інституту репортажів про війну та мир (IWPR) у рамках проєкту «Голоси України».

«The video was produced with the support of the London-based Institute for War and Peace Reporting (IWPR) as part of the Ukraine Voicesproject.»

На цих мальовничих територіях відносно недавно панували тиша і гармонія.

Люди тут жили своїм щасливим неквапливим розміреним життям.

Та 24 лютого 2022 року спокій північного прикордоння Чернігівщини порушили російські окупати. Прикордонні села першими почули вибухи і побачили тисячі танків й іншу ворожу техніку.

Захисники прогнали ворога з Чернігівщини й окупація вже позаду. Хоча від жахів «руского міра» оговтуються досі. Попри все, на прикордонні життя триває. Звісно, це вже зовсім інше життя – сповнене постійних тривог, страху і розпачу. Життя – під звуки сирен і постійних обстрілів.

Світлана Пантюшенко, жителька села Єліне.

«Час від часу бувають обстріли. Бувають сильніші обстріли. Звісно, страшно. Ми протопимо хату, ми і без світла будемо жити, і будемо економити. Є і піч, і груба. Будемо жити і без світла, і без газу, аби було спокійно.

Наталія Коротиш, соціальний працівник, жителька села Єліне.

Страшно. Очікую, що все буде добре. Ніхто не занепадає духом. Усі вірять у Перемогу.

Євгенія Коротиш, жителька села Єліне.

Ми вже якось трохи звикли. Злимося, що бахкає. А так, буває, звісно.

Деякі населені пункти північного прикордоння розташовані всього за кілька кілометрів від ворожих кордонів. Тому за нинішніх умов про спокійне життя людям залишається тільки мріяти.

Олександр Артюшенко, староста Тур’янського округу, Сновська громада.

Дійсно, дуже близько. На три кілометри напряму до росії. Люди живуть у страху. Вони не знають, що буде завтра. Чують постійні вибухи. Постійно обстрілюють нашу громаду. Люди все це чують і тривожно.

Олена Смаль, жителька прикордоння Чернігівщини.

Роботи тут немає. Таке життя. Не живемо, а виживаємо. Моральний стан. Моральний стан дуже тяжкий, але якщо впадатиму в паніку, що буде зі старенькою матусею та дитиною? Дитина після 24 лютого одягу не знімає. Боїться. Щойно десь загуде чи заблимає.

Олександр Артюшенко, староста Тур’янського округу, Сновська громада.

Як такої допомоги, щоб евакуацію зробити, такого ніколи не було. Навпаки. Більшість людей нікуди не хоче їхати. Хочуть жити на своїй території. Страшно за дітей. У цьому селі є діти. Приходять мами і бабусі, кажуть, ми ще нічого, а от діти чують, як бухкає. Питають, що це, як воно. Вони заспокоюють, але тривожно.

Окрім безпекової ситуації, на прикордонні також страждають від інформаційної ізоляції. Тут немає інтернету, мобільного зв’язку, а також зникли українські телеканали. Це надзвичайно важлива проблема.

Олександр Артюшенко, староста Тур’янського округу, Сновська громада.

(02-23) Ситуація критична в цьому плані. Зв’язок дуже поганий. Додзвонитися дуже проблемно. Якщо екстрено чи дати якусь треба інформацію миттєво, то це може відбуватися дуже довго. Треба шукати окремі точки в селі. Місяць тому пропало телебачення україномовне. Будемо це питання також вирішувати. Показує телебачення агресора. Самі розуміємо прекрасно, що там за інформація подається.

Натомість жителям прикордоння доступне російське пропагандистське телебачення. Але селяни відмовляються дивитися ворожий контент і вірять, що в їхні оселі повернуться рідні українські телеканали.

Наталія Коротиш, соціальний працівник, жителька села Єліне.

Ні, ніхто їх не дивиться. Тільки наших чекають, українських. Це проблема по всьому селу. Нема ні в кого українських каналів. Сподіваємося, що скоро нам це дадуть.

У жителів рубіжних сіл Чернігівщини чимало рідних у сусідніх росії та білорусі. Але після підлого нападу селяни цураються своїх рідних. Адже так звані брати і сестри напали, встромили нам ніж у спину і прийшли нас убивати.

Та попри всі тривоги і страхи, люди готуються до непростої зими: заготовлюють дрова, збирають урожай, готують консервацію. І головне – тут усі вірять у ЗСУ та Перемогу України.