Ніжинці дозволили людині померти просто неба. До лікарні чи «швидкої» ніхто не зателефонував. Більшість чернігівців вчинила б…так само ЧL

Нинішні часи вражають розвитком технологій і занепадом стосунків. Що вищий ступінь розвитку громади, то більша віддаленість людей одне від одного. На жаль, наша країна і Чернігів не виняток із цього правила. Байдужість навколишніх іноді просто зашкалює. Є класичний «лакмусовий папірець» — чи допоможе хтось із перехожих людині, яка лежить просто неба і не подає ознак життя. Як свідчить практика, тут перемагає саме байдужість.

У Ніжині днями сталася трагедія, пише авторка Валентина Ільєнко. Ця історія вкотре вказує на бездуховність і байдужість людей. Біля податкової інспекції від серцевого нападу помер 43-річний чоловік, він саме йшов до лікарні. Чоловік 40 хвилин лежав просто неба, повз нього йшли люди і ніхто на нього не звернув уваги.

Це трагічну картину міг споглядати будь-який перехожий, навіть лікар, але нікому навіть на думку не спало підійти та викликати поліцію, медпрацівників або перевірити стан померлого. Ми перевірили в правоохоронців ці дані – з’ясувалося, що навіть після смерті хворого медики не звернулися до поліції.

Ми поставили собі запитання: а як би вчинили чернігівці на місці ніжинців? Усе-таки і місто більше, мабуть, і люди тут більш чуйні. Але… Автор тексту має приклад із власного досвіду, коли біля паркану Чернігівської міської лікарні № 1 у зимовий мороз сидів закривавлений чоловік, і жодна душа до нього не підійшла. А повз нього проходили й медики. Немолодий чоловік просто стікав кров‘ю, у нього було геть розбите обличчя. І так, він був напідпитку. Довелося тендітній журналістці взяти його за руку (а це була нелегка справа!) і буквально тягти всередину лікарні, аби особисто передати потерпілого медикам.

Ми опитали деяких чернігівців – різного віку, статі, професії, як би вони вчинили, коли б побачили просто неба непритомну людину.

Ігор Коновець, 29 років, інженер:

— Я не знаю, як би я вчинив у цьому випадку. Мабуть, як і більшість, просто пройшов би повз людину. Бо легше вважати таку людину п‘яною, аніж допомогти.

Саша Теплухіна, 26 років, підприємець:

— Кожен нині заглиблений у власні проблеми і не бачить, що коїться навколо. Я думаю, що більшість людей, які проходили повз цього чоловіка в Ніжині, навіть його не помітили, а якщо й помітили, то подумали, що він п‘яний. Що стосується мене, то я ніколи в такій ситуації не була. Але як людина, яка живе у соціумі, теж могла б подумати, що такий чоловік просто напився. Однак, якщо побачу поруч таку людину, то подивлюся на одяг, особливо штани. Якщо вони сухі, охайні – отже, з людиною трапилося щось лихе. Якщо вологі – точно п‘яничка.

Діана Чепурна, домогосподарка, 47 років:

— Знаєте, мене всі вважають ненормальною, бо я колись отакій людині, яка зомліла на вулиці, викликала «швидку». На мене навіть лікарі сердилися! Але я не можу вчинити інакше, а якщо і мій син колись так само зомліє і ніхто не кинеться йому допомогти? Мені навіть важко думати про таке!

Відомий чернігівський психолог Олександр Фіалковський коментує цей випадок так: насправді нічого надзвичайного не сталося. Подібна поведінка людей у соціумі – звична.

— Соціальна психологія описує це як розмивання групової відповідальності. Тобто що більша соціальна група – то більше людей із готовністю перекладають відповідальність за той чи інший вчинок на інших. Лежить чоловік собі, то хай лежить. Інші йдуть слідом, вони подбають. Американські психологи Латане і Дарлі колись із цього приводу навіть проводили експерименти і з’ясувалося, що великі групи людей байдуже ставились до чужої біди, рідко хто пробував виявити емпатію, співчуття, допомогти або людині, яка впала на колію в метро, або на неї напав злочинець, або людина просто втратила свідомість. Люди виявлялися більш співчутливими лише тоді, коли бачили, що хто інший вже допоміг. Або коли є персональне звернення до якоїсь конкретної людини по допомогу.