Рубрика «Люди»
«У кожній людині сонце. Тільки дайте йому світити». Ці слова належать давньогрецькому мислителю і філософу Сократу і вони чудово ілюструють сьогоднішнього гостя нашої рубрики «Люди». Це багатогранна особистість, людина, яка поєднала в собі різні напрямки діяльності: бізнес, ІТ, музика, театр і кіно. Юрій Можарівський – директор чернігівського офісу ІТ-компанії «UNITEDCODE», музикант, продюсер.
Давайте знайомитися ближче.
«Національна ідея України – це воля».
Юрій Можарівський, 36 років, директор чернігівського офісу ІТ-компанії «UNITEDCODE», музикант, продюсер, одружений, має двоє дітей.
Народився я в Києві. Навчався у кількох вишах за одним фахом (спеціальність «психолог»). Спочатку на кафедрі авіаційної психології в авіаційному університеті, а потім в Київському національному університеті ім. Шевченка.
До Чернігова переїхав коли одружився. Ми з дружиною зійшлися в думках стосовно того, що Чернігів більш спокійне і виважене місто. Потім у нас народилася донька і ми точно зрозуміли, що Чернігів є кращим містом для проживання з дітьми. Тут багато парків і зелених зон. Я всім серцем полюбив Чернігів.
Основна моя спеціалізація – це розвиток бізнесу та масштабування продажів. З 2019 року я працюю в ІТ-компанії «UNITEDCODE». Я директор чернігівського офісу даної компанії.
Моє хобі лежить в площині театру, музики і кіно. В музиці – це гра на різних музичних інструментах. Свого часу я брав активну участь в кількох музичних проектах і як музикант і як співавтор матеріалу. Також пишу свої пісні. Також школа акторської майстерності. Навчався в школі «Біла валіза» в Чернігові. Також грав в аматорському шкільному театрі і мій дебют як актора у фільмі «Потєрь нет».
Одним із моїх музичних проектів був гурт «Hairy Viper» («Волохата гадюка»). Це був англомовний проект, але це наш український гурт. Ми створювали старий хард-рок в сучасному звучанні. Ми записували альбоми, знімали кліпи, їздили з концертами по Україні і за кордон.
Останнім часом (окрім основної зайнятості) я займаюся питаннями із продюсування та співпродюсування кінопроектів.
Один із цих фільмів – «Потєрь нет». Цей фільм ми зняли в Чернігові. Паралельно працюємо з командою ще над кількома кінопроектами.
Дуже люблю мандрувати. В мандрах мені подобається не кінцева мета (відвідування якогось місця), а саме процес дороги.
Я дуже люблю бути в дорозі.
Незалежно від виду транспорту. Найбільше люблю залізницю. Це з дитинства. Я жив у будинку, який знаходився поруч із залізничними коліями. Я засинав і прокидався під стукіт коліс.
Люблю дивитися з вагону у вікно. Це окреме захоплення.
Здебільшого мандрував Україною, побував фактично в усіх областях, обласних центрах, історичних місцях. За кордоном бував також. Запам’яталося австрійське місто Зальцбург. Дуже сподобалася архітектура, історія. Там декілька музеїв Моцарта. Також запам’ятав фортецю того міста.
Мрію побувати в штаті Теннессі (США), в місті Нешвілль, в місті Мемфіс. Там починали свою творчість дуже багато виконавців кантрі, рок-н-ролу, музикою яких я захоплююся.
Моє улюблене місто в Україні вже дев’ять років знаходиться в окупації. Це Алушта. Емоційно я вважаю Алушту містом свого життя. Я там бував часто у дитинстві і в дорослому віці. Але, на жаль, 9 років вже я там не можу побувати. Ще навіть до повномасштабного вторгнення, коли можна було туди дістатися, я зайняв принципову позицію – не бувати на окупованих територіях до звільнення. Вірю в те, що вже скоро зможу побувати там.
Також варто відмітити, що в Чернігові також є місце, яке я дуже сильно люблю. Це Ялівщина. Особлива локація. Місцина, куди мене завжди тягне. Ялівщина – одне з моїх місць сили.
Читання. На жаль, часу для книжок залишається не дуже багато. Адже поєднання кількох напрямків діяльності забирає практично весь час. Але намагаюся читати. Найбільше враження залишила книга Патріка Зюскінда «Контрабас». Дуже живий емоційний твір. Багато разів перечитував цю книгу. І друга книга – Генріха Гессе «Сіддхартха». Теж кожного разу як читаю щось нове там знаходжу. Це книга життя.
24 лютого 2022 року…
За тиждень до початку повномасштабного вторгнення я поїхав відвідати свою бабусю в передмістя Києва. Планував на декілька днів. Але тоді захворів коронавірусом, лежав, лікувався. Містечко наше знаходиться поруч з аеропортом. Вночі і вранці аеропорт почали обстрілювати.
Я прокинувся від вибухів.
Зателефонував дружині і сказав, щоб вивозила дітей. Зайшов до бабусі і сказав, що почалася війна. Далі було важко… Бабуся пам’ятає події Другої світової війни, як ховалися в окопах від авіаційних бомбардувань. І 24 лютого, ті вибухи, стрілянина. Немов повернулася в ті страшні часи. Дружина з дітьми виїхали. І вже понад рік як ми живемо на відстані, далеко один від одного…
За рік війни змінилися всі. І я в тому числі. Я став більш стриманим і менше радісним.
Національна ідея України – це воля.
І нині ми чітко починаємо це розуміти.
Найбільше мрію про перемогу України. Перемогою вважаю не просто звільнення усіх територій України, а й створення передумов для того, щоб Росія більше не мала тієї сили, які б дозволяли їй починати нові війни, нападати на інші країни, вбивати людей.
Одразу після перемоги зустрінуся зі своєю сім’єю – з дружиною і дітьми, за якими я вже безмежно скучив.
Щастя – це втілення в життя своїх мрій. Оскільки у мене виходить реалізовувати свої прагнення в бізнесі, музиці, кіно і в родинному аспекті, то так – попри всі труднощі і виклики я вважаю себе щасливою людиною.
Спілкувався Павло Солодовник
