Війна залишає слід на фізичному та психологічному здоров’ї військових. Серед цих травм є втрата кінцівок, що може потребувати протезування. Процес адаптації до життя з протезом і подолання фізичних обмежень є значущим завданням для наших героїв.
«По-перше, є громадська спільнота України, яку ми заснували вп’ятьох, серед нас є військовий капелан, підприємці та ветерани «Серцевір». Зараз будемо відкривати ветеранський простір саме для ветеранів. Буде надаватися психологічна та фізична реабілітація, але найголовніше – це спілкування хлопців і дівчат, які повернулися з війни. Фізична реабілітація буде через спорт, тренажерну залу. Ми вже маємо благодійників, які нам дарують обладнання», — Вікторія Калмикова – співзасновниця ветеранського простору «Серцевір».
Ми поспілкувалися з військовослужбовцем Владиславом Шатілом, який із 2014 року служив у «Добробаті» Чернігова, з 2015-го по 2019 рік перейшов до полку «Азов». Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новолуганське отримав мінно-вибухову травму, внаслідок чого втратив кінцівку. Після цього Владислав повернувся в цивільне життя, брав активну участь у розвитку ветеранського руху та в спортивних ветеранських заходах для особистої реабілітації. Від початку повномасштабного вторгнення був мобілізований до Державної прикордонної служби.
Отже, як допомогти військовим подолати стрес і тривожність, пов’язані зі змінами у їхньому тілі?
«Насамперед змиритися з цим. Прийняти той факт, що так сталося, починати нове життя. Намагатися жити в повній мірі, навіть із цією проблемою. Для мене найкраща реабілітація пішла через спорт. Це мені давало фізичне і моральне піднесення», — Владислав Шатіло – військовий.
Ветеран Владислав Шатіло зазначив, що по психологічну допомогу до спеціалістів не звертався, всі періоди переживав самостійно, але найважчим етапом було прийняття того факту, що після бойового завдання на полі бою прокидаєшся в лікарні з фактом розуміння ситуації.
«А потім коли дають протез, ти вже навчаєшся заново ходити, це вже більше цікавий, аніж тяжкий період», — Владислав Шатіло – військовий.
Однак як впливає ставлення суспільства до військових із протезуванням?
«Бачив на власні очі: йде містом військовий, навколишні бачать, що у нього ампутація, то або різко відводять очі, або жалісно дивляться та за обличчя беруться, такі всі моменти, навпаки, деморалізують.Підтримка важлива більше соціальна, тобто соціально-державні гарантії. Щоб ветеран розумів, що він недарма ризикував своїм життям і здоров’ям.Добре, щоб вони таких хлопців одразу під себе брали, щоб не встигали засумувати або, що ще гірше, на стакан впасти, і таке стається з ветеранами, треба вчасно це побачити», — Владислав Шатіло – військовий.
Владислав Шатіло дав пораду, як цивільним особам поводитися з військовослужбовцями без кінцівок.
«Кожна людина індивідуальна, з досвіду можу сказати: можна запропонувати допомогу людині, а не лізти одразу до неї», — Владислав Шатіло – військовий.
Крім того, ми поцікавилися думкою психолога Анжели Садовської, які емоційні виклики виникають у військових під час процесу адаптації до протезу?
«По-перше, це шок, тіло людини порушено, матриця людини порушена, усвідомлення того, що немає певної кінцівки. Найважча адаптація – це 3-6 місяців прийняття цього. Насамперед це оточення, в якому він перебуває, це сім’я, яка може його підтримати. Також важливо говорити і про адаптацію сім’ї, про підтримку людей, які знаходяться поруч. У сьогоднішньому суспільстві є деяка стигма щодо звернення по психологічну допомогу, особливо військовим дуже тяжко прийняти той факт, що «мені потрібна допомога». Тут уже повинні включатися рідні та близькі, щоб прийняти це рішення. Або знайти таких побратимів, які допоможуть пройти цю адаптацію, підтримати його, які вже мають цей досвід. Дуже важливо зрозуміти: не вони мають підлаштовуватися під нас, а ми під них. Ми маємо створити всі умови, щоб їм було комфортно. Ми не маємо права інвалідизувати цих людей», — Анжела Садовська – психолог.
Журналіст: Іра Пономаренко
Оператор: Сергій Бутько
