Максаківський Спасо-Преображенський монастир майже три століття був окрасою придеснянських ландшафтів. Розташований він неподалік села Максаки Чернігівської області.
На лівому березі Десни, відрізана від цивілізації, серед п’янких польових та болотистих трав височіє без даху 30-ти метрова споруда колишньої дзвіниці — в’їзної монастирської брами. Від неї в обидві сторони у порослі чагарнику можна розшукати залишки оборонних мурів. У глибині колишнього монастирського подвір’я добре збереглася будівля ігумена (чи ігумені, дивлячись яким був монастир у різні роки).
Це зараз монастир став об’єктом випадково зазирнувших сюди туристів та місцем, на яке зазіхають «чорні» археологи.
А у свої часи, 300 років тому, це був один з найкрасивіших та найбагатших оборонних монастирів Лівобережної України.
Монастир було засновано у середині XVII ст. Вдало обране було місце розташування – його звели на найвищому пагорбі, аби його не затоплювали повеневі води Десни та її приток. Ця ж вода була природним бар’єром та перешкодою для штурму, захоплення та грабунку монастиря.
Чому над річкою? Бо, по-перше, це джерело прісної чистої води, а по друге, це… можливість монахам заробити! Священнослужителі, ченці завжди були розумними і підприємливими, і саме тут вони побачили легку можливість заробити – переправляти людей з одного берега на інший (звісно, мостів тоді ще через широку повноводну Десну не було).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині є унікальний Собор Різдва Богородиці (Фото)
Місцевість ця заселена була з сивої давнини, тому споживачів послуг вистачало. Заробляли монахи і на обробітку земель, перепису книг та на пожертвування гетьманів, сотників, козацької старшини.
Із відомих людей тут проживали: біглий з Туреччини Константинопольський патріарх Серафим, Дмитро Туптало — письменник, релігійний діяч, митрополит, канонізований як Дмитрій Ростовський.
За всі 300 років монастир перебудовувався з дерев’яного на цегляний, розростався новими храмами та будівлями. І тільки за часів радянської влади занепав. З приходом Радянської влади у 1918 році монастирське життя починає згасати. В 1922 році Сосницьке управління народної освіти видало розпорядження щодо взяття на облік і охорону художньо-історичних цінностей Максаківського монастиря. Протягом 30 – 50-х років будівлі почали потроху розбирати в тому числі і для будівлі школи в райцентрі. З монастирської бібліотеки вивезли кілька возів книг «на поруб», тобто – у вогонь. У Менському краєзнавчому музеї зберігається псалтир 1871 року та Троїцька ікона в Районній художній галереї.
В наш час до монастиря знову почали тягнутися люди, були спроби час від часу впорядковувати його територію, насадити дерева, зрубати поросль. Та більше їхало туристів, аби помилуватися «трьохсотлітнім смайликом» — саме зображення обличчя з двома бійницями–очима та брамою-ротом нагадує дзвіниця. А ще тут чарівна незаймана природа – річка Лож, що протікає вздовж Десни та повністю вкрита влітку лататтям, незлічена кількість трав на лугах, а навесні – широченний розлив повноводної річки Десни.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерела: Виктория Неруш, Сіверщина — північне серце України
Фото: Чернігівщина туристична запрошує, Пам’ятки України на фото першої третини ХХ ст.
