Суспільство

Відома спортсменка Ольга Бібік – про свою нинішню роботу, загибель батька і родину

Ольга Бібік відома не тільки на Чернігівщині, а й за її межами. Вона – легкоатлетка, учасниця Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро, бронзова призерка Європи, а нині очолює Федерацію легкої атлетики Чернігівської області.

Водночас Ольга Бібік – молода мама і дружина. Як їй вдається поєднувати материнство й родину з роботою та дбати про розвиток легкої атлетики на Чернігівщини – далі в розмові.

Пані Ольго, які нині ваші пріоритети у роботі?

Оскільки нині я очолюю федерацію Чернігівської області з легкої атлетики, то приділяю увагу розвитку саме цього спортивного напряму, навіть попри складні умови та виклики. Прагну робити це завдяки допомозі Києва і моїм зв’язкам у сфері спорту. Завдяки цьому і змагання Чернігівської області ми можемо проводимо на гарному манежі й їздити на збори, адже нас завжди раді бачити.

Тож це і є певний рівень. До речі, наші перші цьогорічні змагання, які відбулися вчора, ми провели на граному манежі. До того були в Броварах. Хоча там манеж застарілий і дуже холодний. Але я вважаю, що діти мають відчувати, що змагання – це насамперед свято. Тож я й докладаю для цього зусиль і працюю над покращенням умов для наших спортсменів, щоб молодь залишалася в області.

Бо торік два талановиті спортсмени пішли в іншу область, адже всім потрібні кращі умови. Тому увагу хочу приділити молоді, мотивувати її залишалася на Чернігівщині та досягати результатів.

Зрозуміло, що війна внесла суттєвий негатив в усі сфери життя. Наскільки погіршилися спортивні умови на Чернігівщині?

У нас розбомбили стадіон у Чернігові. Але є інший стадіон – «Юність». Загалом в області питання щодо літніх стадіонів більш-менш закрите. Із зимовими приміщеннями складніше. Але це проблема всієї країни, а не тільки нашої області. Манеж київський має на сьогодні найкращі умови, в Сумах також є хороший манеж. Але з безпекових міркувань батьки не відпустять дітей тренуватися до Сум. Тому нині всі змагання, чемпіонат України проводять у Києві.

Взагалі молодь нині хоче спортом займатися чи не дуже?

На останніх змаганнях тренери з Федерації були шоковані, що стільки маємо дітей, які хочуть займатися спортом. Бо з Чернігівщини приїхали 360 осіб. Це дуже велика кількість. То казали, що ще не бачили, щоб така кількість людей з області тренувалася, тим паче з прикордонної. На щастя, діти залишаються на Чернігівщині.

Думаю, що приваблює й те, що легка атлетика – це безкоштовний вид спорту. І батьки розуміють, що легка атлетика – бюджетна. Окрім кросівок, шиповок і форми більше нічого не потрібно. Тож і дітей займається багато. А вчора наші спортсмени отримали гарні кубки, медалі, а хтось і премії за досягнення. На сьогодні бачу, що з дітьми у нас проблем немає, робота у тренерів є, групи майже повні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фотосправа і світ книжок – захоплення чернігівки Олени Куннової

Як життя складається поза межами роботи?

У мене є родина і я – мати. Я живу фактично на два місця – Київ і Чернігів. Мотаюсь туди-сюди. Дитина росте, бачить, як ми з чоловіком багато працюємо, змалечку бачить спорт, наші тренування. З собою сина всюди беремо, зокрема й на пробіжки. Мій тренер уже для нас дуже рідна людина, як член родини, тому він зазвичай тримає на руках дитину, поки ми з чоловіком бігаємо. Взагалі тренер у нас – уже такий багатодітний спортивний дідусь, бо спортсменки народили дітей, а він їх бавить, поки ми тренуємося.

Чи плануєте повертатися у великий спорт?

Ця кар’єра відійшла на другий план. І цього більше хоче мій тренер. Учора, поки я проводила змагання, він весь день сидів із дитиною у мене вдома. Тож приходжу, а він каже: «Ти розумієш, що маєш шанси повернутися в спорт». Я відповіла, що не хочу, вже відійшла від цього, не хочу мучитися, бо це дуже важко. А він наголошує, що нині – благодатний час, бо дуже впали результати спортсменів, немає людей, багато хто виїхав, покинув спорт.

Але спорт – це дуже важко, і я не маю сил на професійний спорт, бо я на роботі, в сім’ї і хочу мати час для себе.

У вас же синочок?

Так. 26 січня йому буде рік і два місяці. Активна дитинка – ходить, бігає. Сучасні діти взагалі дуже розвинені. І телефони, і пульти йому цікаві. Дітей приваблюють інновації.

Чоловік ваш теж спортсмен?

Ні. Він у минулому спортсмен, але не професійний. Просто любить спорт, підтримує мене в моїй справі. Ми тренуємося разом, виходимо на ранкові пробіжки, бо йому також до вподоби стежити за собою, здоров’ям, фігурою. Тож у цьому він на одній хвилі зі мною.

Важке запитання. Усі знають, що ви втратили батька на війні. Як ваша родина оговтується?

Я місяць жила в Чернігові, бо матері була потрібна підтримка. Їй дуже важко, вона залишилася сама. Дуже багато плаче. Я кажу, що стільки плакати не можна, треба відпускати. Бо і татові погано, він бачить, як ти мучишся. Я її на місяць завантажила онуком. То вона трішки відволікалася. Але все одно вона багато кого зустрічає, зокрема людей, у родині яких також сталися трагедії, то разом плачуть.

Мама відчуває і почуття провини, і це страшне почуття, мовляв, треба було не відпускати, втримати. Я кажу, що так не можна. Бо нічого назад уже не повернути. Батько віддав життя заради того, щоб ми жили, наше майбутнє. Він у нас – Герой, справжній воїн, ми про це пам’ятаємо. Він узагалі – хоробре серце. По життю був дуже лагідним, добрим, ніколи на дітей і дружину не підвищував голос. Завжди був дуже-дуже спокійний, дуже людяний. Він вмів поєднувати якості героя, який нічого не боїться на війні, та лагідного і люблячого чоловіка й батька. Таких добрих і совісних людей, як він, дуже мало.

Про що на нинішньому етапі життя вам мріється – в особистому, професійному?

Я нині живу своєю Федерацією і хочу бачити хороший результат, що я не просто так, а працюю. Також хочу виростити сина, аби він був спортивним хлопчиком. Віддати його на футбол у чотири роки, як футболісти віддають у спорт своїх дітей. Я бачу сина футболістом. Тож будемо приділяти увагу його розвитку у спорті. Взагалі найперше для мене – сім’я. Я не скажу, що я велика кар’єристка, просто так у мене по життю виходить. Наприклад, завдяки моїм досягненням мене взяли на футбольну роботу. І після великого спорту я не залишилася без роботи.

Я молоді завжди кажу, що важливо зробити собі ім’я. Якщо воно буде, то буде простіше. Бо коли вас знають у країні, у світі, то вам буде легше в житті. Вас багато де будуть раді бачити.

Також на майбутнє для мене дуже важлива міцна родина. І в роботі я віддаюсь сповна, бо я – відповідальна людина.

Ірина Осташко

Фото Ольги Бібік

Ще статті по темі

Back to top button