Суспільство

Пухнасті ВПО: як травмовані війною і людьми тваринки переживають війну

«Коли волонтери після деокупації Чернігівської області розбирали завали одного з будинків, що у селі Ягідне, то під ними знайшли маленьку кішечку. Вона була напівживою… Мені подзвонили, розповіли про цю ситуацію та попросили взяти її до себе. Я не роздумуючи погодилась», — пригадує історію появи кішечки Ягідки зооволонтерка Тетяна Скобелєва.

Вже понад 20 років чернігівка Тетяна Скобелєва «працює» зооволонтером. Жінка зазначає, мовляв, така робота точно не про заробіток, це про любов, турботу та внутрішнє покликання допомагати тим, хто найбільше цього потребує.

Наразі у Тетяни вдома проживає 59 котів та один пес – Джек.

Її квартира – це не тимчасова перетримка, а дім для чотирилапих, місце де їх люблять та дбають. До початку повномасштабного вторгнення вона мала 37 котиків. Заводити більше не планувала. Утім, війна та активні бойові дії на території Чернігівщини внесли свої корективи у плани жінки та фактично подвоїли кількість її пухнастих вихованців.

Однією з тих, хто з’явився в квартирі жінки внаслідок війни стала і кішечка, яку волонтери знайшли під завалами будинку в селі Ягідне, що на Чернігівщині.

«Це дійсно був дуже важкий випадок. Знадобилось багато сил, часу та любові, аби виходити цю красуню. Але ми змогли. Назвали її символічно – Ягідка. Тепер вона красуня», — розповідає зооволонтерка Тетяна Скобелєва.

Кількість подібних історій з початком повномасштабного вторгнення, зазначає зооволонтерка, значно збільшилась.

«Під час війни кількість хвостиків, що наразі проживають у мене, збільшилась майже вдвічі. Справа в тому, що ми не виїжджали з міста під час подій активних бойових дій, саме тому кількість тваринок так зросла. Багато хто евакуйовуючись з Чернігова залишав своїх улюбленців удома,або ж викидав на вулиці міста. Коли волонтери знаходили цих крихіток, то шукали куди б їх прилаштувати, адже тварина, якщо вона усе своє життя провела з господарем, просто не пристосована до життя на вулиці. Вони фактично гинули від голоду та хвороб. Багато людей писали в групу «ЗООВОЛОНТЕРИ Чернігів» аби хтось взяв собі цих тваринок, утім мало хто погоджувався. Тоді самим було важко вижити, а що вже говорити про догляд за тваринами. Через постійні проблеми з інтернетом я просто не бачила повідомлень у групі зооволонтерів і не могла відгукнутись, тож дехто почав телефонувати мені напряму. Так і почали з’являтися у мене нові котики. У кожного з них своя історія. Це тваринки, які потрапили до мене за дуже складних воєнних обставин, вони були дійсно на межі життя і смерті», — ділиться зооволонтерка Тетяна Скобелєва.

Прошу пані Тетяну розповісти мені кілька історій пухнастиків, що потрапили до неї під час, або ж внаслідок, активних бойових дій на території Чернігівськї області. І поки жінка обдумуючи чию ж історію розказати… мовчить. Тишу заповнює протяжний нявкіт одного з чотирилапих вихованців. Певне, таким чином пухнастик хотів звернути на себе увагу та натякнути, мовляв, розказати потрібно саме його історію. Здається, пані Тетяна його зрозуміла. 

«О! Ну звісно, розкажу спершу про тебе. От котик у нас, його я знайшла взагалі випадково. Під час активних бойових дій ми під обстрілами бігали годувати собак, що жили на вулиці. Під час одного з годувань ми помітили котика з поламаною лапою. Забрала його до себе, лікувала сама , як могла, бо ветеринарних клінік, які б працювали, в той час не було – всі були зачинені. Медикаменти купити також було ніде. Лапка зрослась, але неправильно. Зараз він живе у мене. Йому тут добре», — зазначає Тетяна Скобелєва.

Інша історія – про котика з чернігівського мікрорайону «Бобровиця». Історія кота Вітаміна теж просякнута горем війни.

«Також у мене є котик, якого я забрала з мікрорайону «Бобровиця». Була ситуація, коли господарі виїхали, залишили просто на вулиці породисту тварину – британського кота. Спершу він прибився до якогось підвалу, люди його підгодовували. Він захворів: почалися значні проблеми з вухами та очима. Його намагалися лікувати, утім зрозуміло, що в умовах підвалу це нереально. Звернулись до мене, аби я взяла його на перетримку. І я забрала. Вилікувала, обігріла, каструвала, залишила у себе. Назвала Вітамін», — пригадує волонтерка.

Також пані Тетяна пригадала історію про порятунок трьох котиків. Відчувається, що біль і горе пухнастих жінка пропускає через себе…

«Одного разу наші захисники поряд зі своїми бойовими позиціями побачили кішечку з трьома маленькими кошенятами. Вони почали її підгодовувати, але, на жаль, її збила машина і оці маленькі дітки вони залишились сирітками. Це був жовтень, було уже доволі холодно, їх потрібно було комусь віддати, адже вони просто не вижили б. Були пости у волонтерські групи, але ніхто не відгукувався. О пів на десяту вечора до мене дзвінок: «Будь ласка, виручайте, бо не знаємо куди їх дівати. Вони загинуть». Привезли до мене цю малечу, вони були дуже перемерзлі, самі ще не їли, надзвичайно слабенькі. Тобто це кожні дві години, незалежно ніч чи день, їх потрібно було мені годувати. Зробила все від мене залежне: відгодувала, відігріла, вилікувала. Два хлопчики, на щастя, змогли піднятись. Дівчинка, їх сестричка, дуже сильно захворіла – проблеми з очима. Ми продовжуємо лікуватися наразі. Утім, попри всі старання, довелося ампутувати одне око, інше око наразі закрито плівкою, вона на нього зовсім трохи бачить», — розповідає чернігівська зооволонтерка Тетяна Скобелєва.

І подібних історій ще з десяток.

Зооволонтерка Тетяна Скобелєва вкотре наголошує, що з початком повномаштабого вторгнення кількість тварин, які шукають для себе тимчасовий притулок або ж люблячу родину значно збільшилась. Багато господарів, покидаючи Україну, шукають новий прихисток для своїх улюбленців, адже не мають змоги забрати чотирилапих з собою.

Утім, чимало господарів просто викидають своїх домашніх тваринок на вулицю або ж залишають в квартирах та будинках. Таким чином майже не залишаючи для них шансів вижити.

Підтверджує слова Тетяни і зооволонтерка Анастасія Цой. Анастасія просить називати її Ася. Так от, Ася разом зі своїм чоловіком до Чернігова переїхали з початком повномасштабного вторгнення. В Харкові, де подружжя жило до війни, вони фінансово підтримували та допомагали службі у порятунку тварин. З переїздом в Чернігів вони продовжили допомагати тутешнім знедоленим пухнастикам – купували корми, які потім передавали зооволонтерам, брали тваринок на перетримку, а також фінансово підтримували волонтерів.

«У Чернігові нема повноцінного притулку для тварин, який опікувався б їх долею. Єдина можливість порятунку тут для чотирилапих – тимчасовий прихисток у небайдужих людей, або ж пошук тих, хто зможе забрати до себе їх на постійну основу. Утім це дуже складно. З початком війни повідомлень у різноманітних групах зооволонтерів дуже багато. Серед них чимало тваринок хворих, без породи, в уже дорослому віці. Ми ж чудово розуміємо, що шанс того, що хтось захоче забрати таку тваринку до себе дуже маленький», — зазначає зооволонтерка Ася Цой.

Наразі у Чернігові працює ветеринарно-стерилізаційний центр «Крок до тварин». Тут надають послуги з відлову, стерилізації та вакцинації безпритульних тварин. З початком повномасштабного вторгнення у центрі значно збільшилась кількість тварин, що потребують притулку. Через це у центрі з’явилась потреба збільшувати кількість вольєрів та будиночків для утримання тварин.

«Поряд з приміщенням притулку проходила лінія фронту. Це був страшний період. За час активних бойових дій на території області ми втратили 30 тварин. Одні загинули від обстрілів, інші втекли від страху, бо руйнувалися вольєри, в когось влучили уламки. Та навіть попри всі ці події у березні 2022 року, був приріст тварин»,— розповідає директорка ВСЦ «Крок до тварин» Тетяна Діденко.

«До тварин, які живуть на вулиці з народження додалися ті, кого викинули люди. Це дуже велика кількість чотирилапих. Знайти для кожного притулок та нового господаря – щось з розряду нереального»,— зазначає зооволонтерка Анастасія Цой.

Разом з тим зооволонтерка Ася Цой зазначає, що з початком війни значно збільшилась кількість агресивного поводження людей з тваринами. Це також ускладнює роботу волонтерів у пошуку та прилаштуванні тварини, адже такі пухнастики травмовані війною та людьми, а отже бояться та недовіряють.

Чимала увага зооволонтерів Чернігівщини наразі сфокусована на допомозі тваринам, що залишаються на території прикордонних населених пунктів області. Ася Цой розповіла, що кількість тварин, яких господарі просто відпустили у дику природу, залишивши без харчів та ліків на території прикордоння надзвичайно висока.

«Так, дійсно, це проблема. Коли люди покидають свою домівку, вони хочуть забрати своїх тварин. Звісно, ми допомагаємо евакуювати і чотирилапих друзів. Утім розуміємо, що якщо корову, козу, порося люди можуть продати і виручити з цього якісь кошти, то куди вони подінуть котиків та собачок. Звісно, якщо є змога забрати – забирають. Та ситуації ж всякі бувають. Це теж потрібно враховувати. Інколи люди тварин відпускають з ланцюгів, деколи просять сусідів приглядати. Як у кого вже вийде. Повторюсь, ситуації бувають різні, кожен намагається вчинити, як на його думку буде краще», — зазначає староста прикордонного Турянського старостинського округу Олександр Артюшенко.

«Багато тварин, що зараз знаходяться на прикордонні Чернігівщини – їх треба звідти вивозити, евакуювати. Або хоча б якось їм допомагати їжею і так далі. Це дуже велика проблема і ми поки не знаємо як з нею впоратись. Одна волонтерка наша їздила зі своїм чоловіком військовим у Грем’яч аби допомогти тваринам. Ми всі разом збирали їй корм та ліки. Все, щоб вона там мала змогу годувати і лікувати тварин. Також була ситуація, коли наші волонтери врятували цуценят в прикордонному населеному пункті – вони вивезли їх звідти та прилаштували у родини. Також була ситуація у Сеньківці. Господар, старий дідусь, евакуйовуючись з населеного пункту, вирішив вкоротити віку своїй собаці та повісив її… Але вона вирвалась та вижила. Наразі ми роздумуємо як провести евакуацію цієї тваринки, зважаючи на постійні обстріли, а також шукаємо куди її прилаштувати на перетримку або ж віддати проживати на постійній основі», — розповідає зооволонтерка Ася Цой.

Тварини – це також жертви війни

«Утім на відміну від людей, вони не можуть розказати, що вони пережили та продовжують переживати», — зазначає директорка ВСЦ «Крок до тварин» Тетяна Діденко.

Кожна жива істота здатна відчувати страх. Вибухи, сирени, паніка господаря – тригери, які можуть налякати та спровокувати стресовий стан у тварин. Різноманітні чинники значно впливають на психічне здоровя та, як наслідок, поведінку чотирилапих улюбленців.

Однією з найпоширеніших реакцій на стрес є ряд емоційних та мотиваційних змін. Зокрема, внаслідок стресу тварини можуть проявляти компульсивну поведінку. Найпоширенішою є стресова реакція або стресова відповідь – фізіологічна реакція у відповідь на ряд емоційних і мотиваційних змін. Зокрема, внаслідок стресу тварини також можуть проявляти компульсивну поведінку. Найпоширенішими компульсивними розладами є синдром гіперестезії (підвищена чутливість), психогенна алопеція (втрата шерсті) та пікацизм (вживання неїстівних предметів).

«Більшість моїх котиків бояться сирени повітряної тривоги. Якщо я знаходжусь поряд з ними вони ніяк не реагують, утім якщо в момент коли починається тривога мене вдома – вони дуже стресують, переживають. Через війну я втратила п’ятьох своїх улюбленців. Вони нічим не хворіли. Просто одного дня не прокинулись. Швидше за все, у них не витримало серце, через постійні звуки вибухів та стрес. Також кілька моїх котиків мають розлади у поведінці. Так, до прикладу, організм одного з них не перетравлює їжу. Ще один мій котик не контролює коли йому потрібно в туалет. Наразі проходимо лікування, утім нічого не допомагає, на жаль», — з жалем у голосі підсумовує зооволонтерка Тетяна Скобелєва.

Наразі допомогу тваринам на Чернігівщині надають зоопсихологи та поведінкові спеціалісти, які співпрацюють з іншими організаціями. Йдеться про UAnimals, HappyPaw, Сіріус, AssociationofPets&PeopleUnderstanding.

Також можна скористатись послугами спеціаліста, що надають допомогу незалежно.

Але, на жаль, як бачимо, проблем вистачає і, можливо, саме ваша небайдужість буде важливою ланкою в цьому ланцюгу допомоги. Не будьте байдужими, якщо є можливість допомогти.

Таліна Тарасенко

Ще статті по темі

Back to top button