Українці вишивали та носили вишиванки з давніх-давен. Щоправда, в період панування радянської влади цю звичку, як і українську національну ідентичність, намагалися вирвати з корінням. Не вдалося і не вдасться…
Багато українців нині прагнуть знати своє коріння та докладають зусиль, аби якомога більше дізнатися про свій рід. Серед таких і добре знана багатьом невтомна Марія Шевченко з селища Березна. Вона дослідила не тільки родовід своєї родини, а й свого чоловіка.
«Досліджувати історію роду чоловіка почала після того, як закінчила досліджувати свій рід Пінчуків–Железняків. Хоча там роботи ще вдосталь, бо це справа непроста і серйозна. Факти потребують документального підтвердження. Зрозуміло, що нині багато архівних матеріалів оцифровані, але… Треба ще й зір добрий мати, щоб з ними працювати.
Я вирішила дослідити родовід свекрухи Олени Василькової, бо, по-перше, мали немалий фотоархів, а окремі документи чоловік зберігав у пам’яті, як родинні перекази…
До речі, якось в мережі Інтернет прочитала таку інформацію, що у давнину перед одруженням молодята повинні були знати рід до сьомого коліна, бо знання про свій рід є шляхом до розуміння себе через персональні історії та їхні долі. І я отримала багато пояснень щодо вже нинішніх нащадків родів, як свого, так і чоловіка», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначила Марія Шевченко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Батурині запрацював музей археології, що був зачинений два роки (Фото)
Тож два роки по тому пані Марія вирішила написати коротенький допис до 100-річчя з дня народження покійної свекрухи. Спершу відкрила свій товстий зошит і з поміччю чоловіка накидала примітивну схему його роду. Далі перебрала та відібрала фото. Окремі дуже зацікавили. Почала гортати старовинний Псалтир, ось тут і перечепилася. Знайшла в ньому старовинний рецепт пряників березинських, розшифрувала його… І тут, як кажуть, Остапа понесло. То вже й забула, на жаль, що шукала. Переключилася на пряники на довгі два роки.
«Та вже цього року я добре опрацювала родинний архів, було важко, бо це ж не мої родичі, і тому вони «плуталися», потрібно було весь час заглядати у записи… Та в житті не буває без добрих людей, і коли я опублікувала на власній сторінці у фейсбуці допис до дня народження Олени Семенівни, 13 квітня, відгукнулася Станіслава Мельник–Орехович, молода пані з великим досвідом дослідження роду, яка й надала безплатно сканкопії метричних книг Покровської та Благовіщенської церков Березного, консультувала…
Не обійшлося і без допомоги уродженця Березного Валентина Ральченка, який знає багато цікавих історій про селище», – розповіла Марія Шевченко.
У дослідженнях родоводу Василькових знайшлося місце і темі вишиванок, але вона ще до кінця не вивчена.
«Вона буде наступною темою мого дослідження «Орнаментика вишиванок Березни», позаяк із власних вишитих сорочок «виросла», і вже давно хотіла нову, але таку, щоб була з прив’язкою до історії селища, до родини. Тепер я точно знаю, що хочу мати вишиванку як у свекрухи. Та хочу відтворити на зразках орнаментику вишиванок», – пояснила Марія Шевченко.
Узагалі в Березні з’ясували, що першим, хто поєднав вишиванку з буденним одягом, був М. Драгоманов. А Іван Франко, зображення якого нанесено на купюру у 20 гривень, носив її під піджак і жилет…
«Через якихось 27 років його моду перейняв Васильков Семен Гордійович (1882 р.н., після 1916 р., дід мого чоловіка. Навіть є світлина, зроблена у 1902 році, коли Семену було 20 років. Перейняла родинну шану до вишиванки, до українських традицій і покійна свекруха Василькова Олена, 1922 р.н., на час навчання якої в Березнянській середній школі були в пошані і українська пісня, і український одяг, і традиції. У сімейному архіві є фото, зроблене у 1936 р. Це яскраве підтвердження – всі дівчата в родинних вишиванках, які відрізняються орнаментикою, від геометричної до рослинної, віночки, схожі на воскові, стрічки, прикраси… Просто милуюся цією світлиною. На ній свекруха – крайня справа.
Це ж БЕРЕЗНЯНСЬКІ зразки орнаментів вишиванок! От якби їх відтворити!!! Тепер я точно знаю, яку вишиванку хочу – як була у свекрухи! А була в неї не одна вишиванка. На фото, зробленому у 1935 році, серед гурту однокласників Олена Василькова в першому ряду друга праворуч уже в іншій вишитій сорочці.
Схоже, що на головах хлопчиків – ЙОЛОМ, смушеві шапки зі шликами, які носили українські козаки. Полюбляли носити вишитий одяг усі Василькови. Як на фото, де Олена праворуч, із племінницею Аллочкою. І знову інша вишиванка.
Що казати, багато вишитого одягу мала вона. А от зберегти не змогли. Чому? Знищувала Росія спільно з місцевими посіпаками все, що вирізняло українців як націю, робили їх меншовартісними… І таки домоглися свого, що люди почали боятися навіть показувати вишиванки… А образ українців був спотворений червоними шароварами, квітчастими сорочками, віночками зі штучних квітів», – каже пані Марія.
У Березні навіть відбувся захід «Вишиванка у родині Василькових, вишиванка у родині НРЦ». По-справжньому було урочисто, пізнавально, по-домашньому затишно, бо знову зі смаколиками, варенням… Із квітковими компліментами, з патріотичними сердечками, ляльками-мотанками від ЦКД Березнянської селищної ради.
Надія Янчук, директорка ЦКД, підготувала цікаве відео про те, чому в українців майже не залишилося родинних реліквій – гуртом заспівали пісню «А сорочка мамина». Розалія Корбача, ексдиректорка Березнянського дитсадка «Берізка», пригадала, яку гарну народознавчу світлицю було створено у садочку.
Окрасою свята були здобувачі освіти Березнянського НРЦ із вчителькою Оксаною Ісаєнко – закладу, в якому кожна стінка, кожен куточок прикрашені вишитими картинами, рушниками… Просто душа раділа від того, що діти такі доглянуті, всі у вишитих, а дехто у власноруч вишитих сорочках. Воно й не дивно, є з кого брати приклад, адже пані Оксана приємно вразила сучасним українським строєм.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Марія Шевченко
