Баба Калачиха і птеродактиль: цікавинки Коропського регіонального історико-археологічного музею (Фото)

Світлана Білоус12.11.2024

0 205

Повномасштабне вторгнення перевернуло все з ніг на голову в усіх сферах життя, зокрема й у музейній справі. Бо музеї, відповідно до викликів часу, були змушені трансформувати свою діяльність. Про це і не тільки – в розмові з Тамарою Гриценко, директоркою Коропського регіонального історико-археологічного музею.

Пані Тамаро, як функціонував музей після 24 лютого 2022 року?

Із початком широкомасштабного наступу ми майже пів року були в простої. За той час долучилися до волонтерства. Намагалися плести сітки, овочеву продукцію трішки розповсюджували та шукали тканини для пошиття одягу. Також співпрацювали з волонтерами.

Тепер активно займаємося збором матеріалів про загиблих воїнів із нашої громади. На сьогодні їх уже 58. Прагнемо знайти якісь речі чи документи. До того ж, майже кожен із цих хлопців чи чоловіків був майстровитим. Тож у родинах позалишалися речі, зроблені їхніми руками. Зараз ведемо перемовини з родичами, знайомими, збираємо матеріал. І хочемо зробити постійно діючу експозицію про цю сучасну війну.

Родичі загиблих військових відгукуються?

Не всі. Здебільшого відгукуються родини, рідні яких загинули в 2022-му чи 2023-му році, тобто вже минув певний час. А з тими, в кого рана дуже свіжа, комунікувати наразі важко. Ми не наполягаємо, бо розуміємо стан матерів, дружин… І ще є така категорія, як зниклі безвісти. Як підібрати слова, аби поговорити з родичами цих людей, узагалі не знаю, дуже складно… Просто боюся їх про щось питати…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більше місяця до Нового року: лісники Чернігівщини готуються до сезону ялинок і сосен

Які інші напрямки роботи вашого закладу? Можливо, щось нове запровадили?

Започаткували костюмовану екскурсію. Співпрацюємо з Наталією Самохіною, яка проводить виїзні лекторії «Дорогами рідного краю», то влітку вона захотіла таку незвичну екскурсію.

Натомість ми долучили фахівчиню, яка веде в нас усі дійства, працює в Будинку культури. Тож вона нарядилася в образ баби Калачихи й водить екскурсію Коропом, розповідає, як від першої особи. Виставили інформацію у Фейсбуці і навіть туроператори зі столиці зацікавилися. Наприкінці жовтня привозили групу київських туристів, вони зацікавилися, їм сподобалося.

Баба Калачиха – це ваш якийсь місцевий персонаж?

Так, місцева. Коли до Коропа в старовину приїжджали люди з інших міст чи населених пунктів, то питали: «Що ж це за місто?». А місцеві з гордістю відповідали: «Місто Короп. Сім церков і баба Калачиха». Тобто ця історична постать жила на межі XVIII і XIX століття. Вона була в курсі всіх справ, що відбувалися в Коропі, торгувала на базарі смачними калачами. від цієї баби можна було дізнатися всі новини. От і тепер ця екскурсія ведеться суржиком, яким у нас розмовляє переважна більшість населення. А людям подобається. Оце була в нас подорож на нашу річку Карповку, де колись був плавучий міст, зараз він стаціонарний, а назва залишилася. То навіть два лебеді виплили до туристів, показали, що в нас і лебеді водяться. Тож було цікаво. І деякі жінки казали, що обов’язково ще приїдуть до Коропа, бо дуже сподобалося. Але ж екскурсія промайнула так швиденько, бо погода вже була осіння, холодна. Отак туристи зацікавилися нашою чернігівською глибинкою.

Виставки у вас якісь є чи ви їх демонтували, як в інших музеях?

Ми до евакуації готували деякі картини, то їх запакували. А стосовно кісток мамонта, то хотіли зробити муляжі, а оригінали сховати. Однак згодом туристи знову почали приходити до нашого закладу, то кістки у вітринах залишилися.

І муляж птеродактиля, стародавнього літаючого ящера, стоїть?

Птеродактиль стоїть, усі фотографуються біля нього, всім цікаво. Навіть кажу, що в літню пору виноситиму його на поріг, щоб більше відвідувачів принаджувати. Птеродактиль легенький, мобільний, тож носити його неважко.

А ще ми подалися на проєкт із оцифрування експонатів. Не знаю: потрапимо чи ні, але з найціннішими експонатами визначилися: кістки мамонта, наше коропське гутне скло, кераміка, фрагменти глиняних іграшок, коропські кахлі, які теж колись попитом користувалися, й інші артефакти. Загалом приблизно 200 експонатів хочемо оцифрувати. Бо самі цього ми не зможемо зробити, адже не маємо ні відповідного обладнання, ні фахівців. Потрібно ж зберегти всю цю спадщину для нащадків.