Пройшов найзапекліші бої, проте свою 33-тю весну так і не зустрів: рідні полеглого воїна з Чернігівщини просять підписати петицію

Солдат 1-ї самохідної артилерійської батареї 82-ї ОДШБр Тарас Мусієнко з позивним Тарік, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, загинув на полі бою 31 січня цього року на Курщині, в районі населеного пункту Суджа.

Народився Тарас 27 березня 1992 року в селі Скороходове Талалаїського району (нині – Прилуцького). Із самого дитинства виявляв інтерес до навчання.

Тарік дуже любив своїх батьків, брата, сестер, тіток, але особливу любов проявляв до дідуся Дмитра, з яким постійно їздив на риболовлю та переймав від нього нові здібності. Як і всі діти, боявся лікувати зуби. Проте за обіцянку подивитися на потяг і за можливість пройтися по залізничній колії, хлопчина сміливо йшов до лікаря. Пізніше показав свої здібність до футболу, грав із місцевими дітлахами на вулиці, у шкільній команді, на відпочинку в дитячих санаторіях, за що отримував перші місця та грамоти.

Спочатку навчався у Липівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, потім продовжив своє навчання у Талалаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку успішно закінчив у 2009 році. Зі шкільних предметів хлопцю найбільше подобалася географія. Вдома мав карту світу, з легкістю називав столиці всіх країн та футбольні команди. Мріяв, що обов’язково відвідає різні куточки світу.

У школі закохався, але почуття залишилися нерозділені. Своєї сім’ї Тарас так і не створив.

Вподобання до потягів проявив ще у дитинстві, тому після школи вступив до Харківської залізничної академії. Після навчання служив у Севастопольському військово-морському флоті. Проте найбільшим захопленням були автомобілі, яке прищепив Тарасу батько. У подальшому працював водієм далекобійником на різних підприємствах України та за кордоном. Йому все ж вдалося побачити омріяні країни, міста, які в дитинстві бачив лише на мапі світу.

Тарас не зміг залишатися осторонь, коли Україна потерпала від нападу ворога. Він без зайвих вагань повернувся з-за кордону та став на захист Батьківщини, вступивши до лав Збройних Сил України. На війні останні два роки доля пов’язала його життя з особливим транспортом – самохідною артилерійською установкою або, як називають її в народі, САУшка.

Тарік виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках. Влітку 2023 року бригада розпочала свою участь у битві за Роботине на Запорізькому напрямку. Саме тоді Тарас проявив себе як мужній воїн та вмілий стратег. Так, під час виконання чергового бойового завдання побратими Тараса опинилися в оточенні ворога і він, проявивши мужність і відвагу, ризикуючи власним життям і життями кількох бойових братів, ухвалив рішення рятувати поранених, і героїчно вивіз хлопців із оточення ворога.

«Я вже думав, що ніколи не побачу рідних, адже їхати необхідно було повз ворога, при цьому вміло комунікувати з ним…», – якось обмовився Тарас.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Уночі на Чернігівщині тривав протиповітряний бій

У серпні 2024 року бригада взяла участь у боях на Курському напрямку. В листопаді цього ж року спільними зусиллями бригада, в якій ніс службу Тарас, знищила 2651 російського військовослужбовця, 4 танки, 3 гелікоптери, 4 РЕБ, 2 артсистеми, 23 бойові броньовані машини, 26 бронетранспортерів, 12 БМП/БМД та 86 ЛАТ/ВАТ, знищила 45 БпЛА ZALA, 12 «Ланцетів», 7 дронів-камікадзе, 4 дрони типу «Крило» та 6 «Орланів». Крім того, взяли в полон 75 російських військових.

24 січня 2025 року спільними зусиллями розбито штурмову групу ворога, яка складалася із танка Т-80 і трьох машин БМП-3, що намагалась прорватися на бронетехніці до селища Нікольського Курського напрямку.

Після перемоги Тарас мріяв придбати вантажний автомобіль і продовжити далекобійну справу за межами України.

Загалом мав три контузії, остання тяжка, довелося лікуватися, але повернувся до строю. Проте свою 33-тю весну воїн так і не зустрів. Йому назавжди залишилося 32!

31 січня 2025 року Тарік героїчно загинув, обмінявши власне життя на вірність друзям і країні. Наразі похований біля свого улюбленого дідуся Дмитра в селі Скороходове Прилуцького району.

Найрідніші люди загиблого військового звернулися до Володимира Зеленського з проханням присвоїти воїну найвищу державну нагороду – звання Героя України (посмертно), що стане гідним вшануванням подвигу та прикладом для майбутніх поколінь.

Відповідну петицію було оприлюднено на сайті Президента 23 травня 2025 року. Від моменту публікації підтримати сім’ю військового зголосилися майже 5 000 небайдужих людей. Однак щоб петицію розглянув Президент України, необхідно зібрати значно більше – 25 000.

Тож рідні звертаються до тих, кому небайдужий подвиг Тараса, залишити свій надважливий для них підпис. Ознайомитися з текстом петиції та підписати електронний документ можна на сайті Президента України за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/247230.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv