Угорщина була одним із союзників Третього рейху у Другій світовій війні. І відповідно до союзницьких зобов’язань та з огляду на власні інтереси, Угорщина брала безпосередню участь у бойових діях. До того ж, угорські військові формування діяли в тилу, на територіях, які вже були окуповані, зокрема були вони й на Чернігівщині.
На Чернігівщині угорці з’явилися в листопаді 1941 року — насамперед як окупаційні формування. І на Чернігівщині вони були присутні до вересня 1943 року. Спочатку це були легкі піхотні бригади, потім, від початку 1942 року, вони збільшилися до розміру дивізій.
«На Чернігівщині їхнє окупаційне командування було в Києві, а безпосередньо на Чернігівщині, як і в інших областях, вони підпорядковувалися німецькому польовому (військовому) командуванню. І основною їхньою функцією на Чернігівщині була охорона комунікацій, насамперед залізниці. А також підтримка і наведення порядку. Тому що фронт йшов далі, і ці функції треба було виконувати. Бо німці не могли тримати в тилу боєздатні частини, які потрібні були на фронті. До речі, кулуарно вважалося, що угорська армія, порівняно з німецькою, була другорядною, тобто не дуже боєздатною, особливо та, яка в тилу. То вони й займалися підтримкою порядку. А коли партизани на Чернігівщині почали активно себе проявляти, то угорцям було надано наказ проводити рейди чи операції проти партизанів, зокрема під Корюківкою, Сновськом (раніше – Щорс), де була лісова місцевість і де партизани дійсно чинили опір чи влаштовували диверсії, робили засідки, до яких потрапляли угорці», — у коментарі для «ЧЕЛАЙН» зазначив Максим Блакитний, кандидат історичних наук.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що нині відбувається на Чернігівщині в індустріальному парку «Менський»
За словами історика, угорці як окупаційні війська мали не завжди якісне озброєння (це підтверджують документальні матеріали угорців за ті роки) і не мали потужної техніки – танків чи бронетранспортерів. Бувало, що, порівняно з партизанами, вони мали гірше озброєння. Тож коли було дуже важко, вони просили залучати німецьку авіацію, збільшувати чисельність особового складу або відступали з поля бою на Чернігівщині.
Максим Блакитний каже, що ці дані отримані з документів, зокрема архівних (німецьких, угорських) і наявних досліджень істориків з Угорщини. Що цікаво, угорські фахівці на сьогодні також вивчають цю тему (перебування угорських окупаційних військ в Україні).
«Можливо, раніше вона не була така актуальна. Але на сьогодні окремі угорські науковці намагаються дійсно об’єктивно вивчати цю тему, навіть попри сучасну політику в країні. Зокрема цікавляться боротьбою угорських окупаційних військ із партизанами. Але під маркою боротьби з партизанами могли дійсно за будь-якої, навіть мізерної, підозри знищувати місцеве населення, переважно, звісно, сільське.
І в їхніх документах дві основні категорії людей проходять: партизан і посібник партизана. Тож будь-яка людина, яка була для них підозрілою, могла стати посібником партизана», — зауважив Максим Блакитний.
Переважно на Чернігівщині були представлені 102-га і 105-та угорські піхотні бригади. Вони не мали постійного місця дислокації і були розкидані по населених пунктах області, зокрема були в Чернігові, в Корюківці, Ніжині, Новгороді-Сіверському та інших. І як уже згадувалося, вони були присутні переважно на залізничних станціях, охороняючи головні транспортні та логістичні центри.
Натомість у каральних операціях угорці підпорядковувалися німецькому командуванню, взаємодіяли з секретною польовою поліцією Третього рейху.
«Як зазначало місцеве населення та як зазначено в документах, угорці були дуже жорстокі до місцевих жителів. Про це, до речі, навіть згадувала моя вже покійна бабуся з колишнього Семенівського району Під час каральних операції в боротьбі з партизанами могли знищувати прилеглі до лісів населені пункти, аби партизани не мали баз для більш надійної дислокації. Бо партизани не тільки сиділи по лісах, а й використовували будинки місцевих жителів, бо там можна було не тільки відпочити, але зберігати зброю, боєприпаси, запаси харчів.
Тож відповідно до угорських документів піхотних бригад, дивізій, у лютому 1942 р. у селі Рейментарівка угорці вбили 114 мешканців, а будинки знищили вогнем.
Натомість є дані, що 17 лютого 1942 р. під Єліним було вбито 31 солдата-угорця.
18 лютого 1942 р. відбулася каральна акція угорців на хуторі Лука (поблизу села Єліне). Тоді було знищено 139 місцевих жителів, а будинки спалені.
26 березня 1942 р. угорці разом із 703-м німецьким охороним батальйоном атакували с. Єліне. У полон було захоплено 230 партизанів, 30 із них одразу стратили», — зауважив історик.
Між тим, варто зважати, що угорська армія не була однорідна, в ній були румуни й представники інших національностей, здебільшого представники країн, які межують з Угорщиною (румуни, словаки, серби, русини). Тож кожен підрозділ треба аналізувати за національним складом.
«У 1947 році в Чернігові відбувся відомий процес проти угорців, про який ідеться в книжці дослідника Віктора Моренця «Чернігівський процес». І на початку 90-х з українського боку нібито відбулася процедура «ми вам вибачили». До того ж, примітно, Україна щодо Угорщини ні репарації, ні реституції не застосовувала. Також Угорщина наразі уникла глобального засудження за вчинені злочини», — пояснив Максим Блакитний.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Ірина Осташко
Фото надані Максимом Блакитним
