Українські телешоу як ретранслятор гендерних стереотипів

Із виходу першої газети у світ та до появи масштабної системи масових комунікацій світогляди їхніх авторів пронизують усі повідомлення, які вони доносять до читачів. Звісно, в наші дні чимало видань позиціонують себе як такі, що подають лише об’єктивні факти.

Особисті погляди журналістів не завжди є обов’язковим атрибутом кожного з адресованих ними широкому загалу меседжів. Але безпосереднім фундаментом і мотивом виникнення будь-якої статті або телесюжету виступають саме вони.

Гендерні стереотипи в ЗМІ

Отже, існування журналістики неможливе без впливу особистих поглядів журналістів на їхню роботу, а значить – неможливе воно і без стереотипів. Зокрема й гендерних.

Гендерні стереотипи — це переконання, згідно з якими людина обов’язково повинна відповідати набору очікуваних зразків поведінки залежно від своєї статі. У суспільстві з нав’язаними гендерними установками статеві відмінності чоловіків і жінок переважають над їхніми індивідуальними особистісними якостями.

Водночас кожен ЗМІ відіграє роль такої собі експериментальної лабораторії з перевірки старих уявлень на міцність. Та деякі з них не тільки не пробують відкидати шкідливі стереотипи, а й активно їх ретранслюють під час створення та релізу свого контенту. Найчастіше такий підхід можна простежити в телепередачах.

У боротьбі за рейтинги засоби масової інформації бездумно насаджують вже наявні згубні стереотипи своїй аудиторії, прикриваючи це комічністю. Українські телеканали купують права на закордонні шоу відповідного змісту, аби адаптувати до місцевого глядача та розважити його. Та чи задумуються вони, як такі розваги впливають на аудиторію? Чи розуміють вони, яку «ведмежу послугу» роблять суспільству?

Яскравий приклад такої передачі – українська адаптація американського шоу «Battle of the Sexes». Шоу «Хто зверху?» на одному з провідних вітчизняних телеканалів фактично повністю збудоване на стереотипних гендерних переконаннях.

То хто ж зверху?

У рамках заданого формату в шоу змагаються жіноча та чоловіча команди знаменитостей. За допомогою різних конкурсів вони виявляють, хто з них найкращий. В цьому описі, здавалося б, нічого дискримінаційного немає. Проте за детального аналізу можна побачити не таку невинну картину.

Запитання виникають уже на етапі представлення вболівальників і безпосередньо учасників змагань одне одному та глядачам. До чоловіків звертаються як до «джентльменів», серед чиїх заслуг відзначають професійні якості та кар’єрні успіхи. Жінок відрекомендовують виключно як «красунь», відводячи їм роль секс-символів, основною цінністю яких є молодість і краса тіла. Водночас їхні професійні якості іноді перелічують, але тільки як другорядні.

Що ж стосується вболівальників, то дівчат і тут представляють як «найкрасивіших», а хлопців – просто як «найкращих». Тобто представниць жіночої статі знову оцінюють за єдиним критерієм – їхньою зовнішністю.

Загалом під час конкурсів жінок позиціонують як слабких, проте вкрай емоційних особистостей. Вони представлені як схильні до переживань, зосереджені здебільшого навколо прагнення мати привабливий вигляд і втримати чоловіка біля себе. Чоловікам же відведена роль відсторонених від сім’ї людей, для яких прагнення батьківства – щось дивне та нехарактерне. Вони постають холоднокровними, неакуратними та нездатними до співчуття.

Стереотипами виховують натовпи, а не особистостей

Такі шоу – не виняток із правил, а скоріше норма для сучасного вітчизняного телебачення. Незалежно від тематики передачі, в ній зазвичай можна напоротись на цілий «набір» стереотипних тез – від фетфобії (презирливе ставлення до «товстих») до слатшеймінгу (осудження жінки за її сексуальні бажання та поведінку). Але найчастіше чоловіків і жінок зачіпають саме через стать.

«Подейкують, що обирати м’яч треба так само відповідально, як і жінку», — розповідає ведучий популярного шоу про подорожі «Орел и Решка». «М’яч так само має бути красивим і приємним на дотик, коли ви захочете його вдарити!», — іронічно закінчує він. Важко уявити ситуацію, в якій аналогічний жарт на адресу чоловіків не спричинив би скандалу.

В українському шоу «Холостяк» (аналог американського проекту «The Bachelor») гендерні стереотипи помітні вже з перших хвилин. Протягом ефірного сезону майбутній наречений ходить на побачення з 25 кандидатками на роль його потенційної дружини. Під час презентації проект подають як романтичну чоловічу пригоду, під час якої він просто шукає кохання всього життя. Тоді як аналогічну поведінку учасниць шоу нарекли б розпусною. Водночас холостяк не соромиться безцеремонно оцінювати тіла жінок й обирати найкращу з них за цим та іншими критеріями, немов м’ясо в магазині.

А назва передачі «Зважені та щасливі» взагалі звучить як знущання. Звісно, учасників регулярно зважують, але щасливими, з огляду на випробування, їх назвати важко. Непритомності на тренуваннях сприймають як справедливі жертви заради оздоровчого схуднення. Товстих людей позиціонують як таких, які не можуть бути успішними (у випадку з чоловіками) або мати повноцінну сім’ю (якщо йдеться про жінку). Це лише підживлює стереотип про те, що товсті – обов’язково невдахи, неспроможні до праці та не варті особистого життя. А доступ до цих земних благ їм може відкрити тільки чудотворне схуднення. І це попри те, що велика вага не завадила декому з учасників створити щасливу родину або побудувати достойну кар’єру ще до проекту.

***

Бездумне поглинання інформації призводить до вкорінення нав’язаних стереотипів, які заважають особистостям розвиватись, натомість виховуючи натовп. Вимагаючи від нас орієнтуватись на вигадані недосяжні зразки «справжнього чоловіка» та «справжньої жінки», медіа успішно маніпулюють нашим світоглядом і самооцінкою.

Отже, глядачі повинні аналізувати розваги й інформацію, які нам пропонують. Кожен із нас має самостійно та свідомо вирішувати, чи влаштовує його контент, створений на основі стереотипних, нерідко образливих переконань. А не легковажно покладатись на когось, хто обере передачі та життєві погляди для нас за нас самих.

Вероніка Ляшенко