«Тепер вони нам не рідні. Тепер вони – вороги»: як росія щодня знищує прикордонну Шишківку (Фото)
Село Шишківка розташоване за сім кілометрів від російського кордону. Раніше тут вирувало життя, місцеві займалися господарством, порали городи, на вулицях було чути дитячий сміх. Сьогодні ж у цьому селі залишилася лише десята частина тих, хто раніше в ньому проживав. російські безпілотники тут щодня полюють на будинки, господарства та людей, а пожежі знищують те, що ще вціліло після обстрілів.
«ВОНИ СПАЛЮЮТЬ ПО 2-3 ХАТИ НА ДЕНЬ»
За словами начальника Корюківської районної військової адміністрації Павла Мірошниченка, ситуація в прикордонних селах району залишається вкрай складною:
«Через район пролітає дуже багато ворожих БпЛА, на жаль, є влучання. Майже щодня громади району зазнають атак. Окрім цього, прикордонні села обстрілюють з артилерії та інших видів озброєння.
У травні ворог завдав удару по лісовому масиву, внаслідок чого почалася масштабна пожежа. Повністю загасити її одразу було неможливо через безпекову ситуацію, адже до кордону та лінії бойового зіткнення тут лише 5–7 кілометрів. Лісівники та місцеві жителі активно долучилися до боротьби з вогнем: створювали мінералізовані смуги та обвалування, щоб полум’я не перекинулося на житлові будинки», – розповів Павло Мірошниченко.
Згодом ворог почав систематично атакувати вже саму Шишківку. Будинки один за одним опинялися під ударами безпілотників. Лише за останній місяць із села евакуювалася понад сотня людей.
«Усіх дітей вдалося вивезти в безпечніші місця. Втім, наразі в селі залишаються приблизно 20 жителів – це люди, які не хочуть або не можуть виїхати. До евакуації населення долучилися благодійний фонд «Проліска», Національна поліція та Корюківська міська рада. Найбільше людей переїхали до Корюківки – переважно до родичів або знайомих. Також жителі Шишківки виїжджали до Наумівки, Сосниці, Перелюба, Мени, Прилук, Козельця, Чернігова, а також до населених пунктів Київської та Черкаської областей. Громади пропонують евакуйованим житло, зокрема й місця в модульному містечку в Чернігові. Однак більшість людей усе ж таки намагається переїхати до рідних або знайомих», – розповів начальник Корюківської РВА.
Масштаби руйнувань у Шишківці зростають із кожним днем. За словами корюківського міського голови Ратана Ахмедова, останні півтора місяця стали для села особливо тяжкими.
«Масове знищення села почалося півтора місяці тому. До цього були обстріли артилерією, фпв, але такого не було, як у 1943 році, коли мадяри з нацистами спалювали Корюківку. Тепер же ж вони просто спалюють по 2-3 хати на день», – прокоментував Ратан Ахмедов, корюківський міський голова.
«ПРОЖИЛИ ДЕНЬ – І ДОБРЕ»
ІСТОРІЯ РОДИНИ ВАЛЕНТИНИ ЛЕТУТИ
Після 35 років життя у прикордонній Шишківці Валентина Летута разом із чоловіком була змушена покинути дім через постійні обстріли та пожежі. Подружжя переїхало до Корюківки, і тепер не знає, чи вцілів їхній будинок.
«Я проживала з чоловіком у селі. Сама я з Семенівського району, чоловік мій із Шишківки, познайомились у Корюківці, так і переїхали до Шишківки. 35 років там разом жили, вели господарство, працювали, вийшли на пенсії. Від початку 2022 року інколи прилітало, було чути вибухи, але якось жили. На п’ятий рік ситуація погіршилася, почали палити хати. 6 травня в сусідню хату стався приліт, будинок повністю згорів. Перекинулося на наш гараж, то відбивали вогонь, якось погасили. Наш будинок тоді не постраждав. Пізніше почалися масштабні пожежі. Горів ліс, люди чергували та допомагали гасити вогонь. Згодом почали атакувати й інші будинки в селі. Я вже більше як місяць там не була, тому не знаю, що зараз із нашим будинком», – зазначила жінка.
Залишатись у селі Шишківка щодня ставало складніше: магазини закривалися, зв’язок зникав і постійно літали ворожі дрони, які й дотепер продовжують нищити село.
До певного часу в селі ще працював магазин, навіть після перших пожеж. Але коли будинків почало горіти більше, магазин закрили та вивезли. Пошта також приїжджала раз на тиждень, але згодом перестала. Тоді люди почали масово виїжджати з села.
«Ми евакуювалися самостійно. Виїжджали рано-вранці або ввечері, коли було трохи безпечніше, слухали, щоб не літало. Перевозили речі власною машиною, частину вдалося забрати, частину довелося залишити. Переїхали до Корюківки», – пояснила Валентина Летута.
Зараз жінка разом із чоловіком живе в орендованій квартирі в Корюківці. Проте і тут, за словами пані Валентини, безпека є доволі відносним поняттям:
«Як буде далі – не знаю. Можливо, доведеться переїжджати ще кудись, адже й тут небезпечно. Нещодавно знову літали дрони, були обстріли. Зараз живемо одним днем. Прожили день – і добре».
«ТЯГНЕ ТУДИ. ЇДУ І СТРАШНО»
ІСТОРІЯ РОДИНИ БАРДАКОВИХ ІЗ ШИШКІВКИ
Серед тих, хто був змушений залишити Шишківку, — родина Надії Бардакової. Усе своє життя жінка прожила в цьому прикордонному селі. Тут народилася, виросла, вийшла заміж, виростила дітей.
Кілька років тому життя родини змінилося через страшну трагедію. Спершу помер зять, а згодом в автокатастрофі загинула донька. Після цього Надія з чоловіком узяли на себе виховання п’ятьох онуків.
Попри всі труднощі, родина не опустила рук. У 2022 році вони переїхали до більшого будинку, зробили ремонт й облаштували житло для великої сім’ї.
«У нас там і душ, і ванна, і туалет – усе було в будинку. Залишилося тільки нам один гараж зробити. Машина була в нас одна, потім дід купив мікроавтобус, щоб місця було більше, щоб діток можна було кудись звозити. Отак і жили собі. Городи обробляли, діток ростили, по лисички в ліс ходили», – поділилася спогадами Надія Бардакова.
Від початку повномасштабного вторгнення жителі Шишківки почали звикати до небезпеки, продовжували працювати, тримати господарство, будувати плани.
Аж поки війна не прийшла просто у двір.
28 листопада 2025 року російський FPV-дрон влучив біля будинку Бардакових.
«Розбило дві машини, у веранді побило вікна. Думали, що робити, страшно за дітей, та й навчатись треба було їм, школи ж нема – навчання онлайн, а зв’язку теж уже не було. То дід забрав діток і поїхав у Наумівку на тій розбитій машині, добре, що їхала, колеса підкачав», – пояснила жінка.
Сама ж Надія Бардакова лишилась жити далі в Шишківці. Каже, не могла покинути господарство. У дворі було дві корови, потрібно було доглядати будинок, господарство – все нажите за десятки років.
Проте в грудні того року ворожий дрон у їхнє подвір’я прилетів удруге.
«Машину, що залишилася, добили. Я перелякалася. Але все одно лишилась», – сказала пані Надія.
Навіть під обстрілами в Шишківці намагалися жити звичайним життям. Навесні виорали город, посадили картоплю:
«Дід приїжджав допомагав по господарству: дрова напиляти, нарубати. Город виорали, посадили. Онук приїхав, каже: буду допомагати саджати бараболю», – розповіла Надія Бардакова.
А потім почалося те, що жителі Шишківки називають справжнім полюванням на село.
«6 травня знову прилетіло. Сусіду в хату через дорогу прилетіло, хата загорілася, добре, що вдень було, то встигли вискочити у вікно, і живі. 9 травня знову прилетіло, знову в будинок. Загорілося, погасити ніяк, бо постійно літає. Тоді вже вирішили тікати: я на скутер, внук на мотоцикл. Там і переїхали до Наумівки», – зазначила жінка.
Будинок для тимчасового проживання родині надав місцевий житель Наумівки. За житло родина не платить – лише комунальні послуги. Онуки пішли до місцевої школи, знайшли нових друзів. Життя ніби продовжується. Та серце Надії Бардакової залишилося в Шишківці. Вона майже щодня повертається до рідного села.
«Тягне туди. Їду і страшно. Там зараз може 20 людей лишилися, а може, й тих нема вже. Стільки будинків вже спалено. Спочатку гасили, а як почали сильніше обстрілювати, то люди почали тікати. Їздила оце трішки посапувала бараболю. Внучка попросила вишиванку, думаю, поїду в батьківську хату, там у скрині стільки їх старовинних, так і не доїхала. Заїхала до села, чую – летить, я за себе та й ховатись, покружляв і назад полетів, я швиденько на город, посапувала бараболю, а тоді за себе і назад. Страшно, дуже страшно їхати туди, дуже, але тягне туди. Там усе рідне», – пояснила жінка.
Зараз у Шишківці майже не лишилося людей, зв’язку немає, село опустіло, по вулицях можна побачити лише згорілі долі – будинки тих, хто був змушений тікати від війни.
«Оце, буває, їду туди і нікого ніде нема. Буває, їду, бачу – їдуть машини, людей везуть, речі якісь. Хліб, щоправда, ще потроху возять. Чоловік один із села виїжджає, на всіх бере і везе назад. Раніше ж літали FPV, а зараз вони запускають і чіпляють якісь такі горючі матеріали, що спалюють усе навколо», – розповіла пані Надія.
Під час лісової пожежі, яку спричинили російські обстріли у травні на прикордонні Чернігівщини, вогонь мало не дійшов до будинків жителів Шишківки.
«Якби одна жінка не підняла всіх серед ночі, то, може, село вже тоді згоріло б повністю. Її будинок біля лісу, то всі піднялись і взялися гасити», – зазначила Надія Бардакова.
Та навіть зараз, коли Шишківку щодня знищує ворог, Надія Бардакова сподівається повернутись колись у рідний дім:
«Паркан побило — нічого. Новий поставимо. Справимося. Аби тільки війна закінчилася».
Наприкінці розмови жінка згадала часи, коли кордон не був лінією фронту:
«До війни ми часто їздили до рідних за кордон. Зранку сіли на велосипед чи на коня — поїхали. День погостювали і ввечері назад».
Після короткої паузи додає:
«Тепер вони нам не рідні. Тепер вони – вороги».
А потім знову говорить про Шишківку. Не про руїни, не про пожежі, а про дім – рідний дім, який намагається відібрати росія в тисячі жителів прикордоння Чернігівщини, той дім, куди вона досі сподівається повернутися.
Історії Валентини Летути та Надії Бардакової – це історії сотень родин, які були змушені залишити все, що створювали десятиліттями. Вони, як і тисячі інших жителів прикордоння та загалом України, чекають часу, коли зможуть знову повернутися до рідного дому, відкрити ворота своїх дворів, зайти до власної хати і жити не під звуки вибухів, літаючих дронів і потріскування від пожеж, а насолоджуватися звичним мирним життям й усміхатися.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Оксана Замятіна
Фото Надії Бардакової
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
