У депутатської більшості претензій до роботи Мінагрополітики і міністра немає

Чутки про відставку Кутового, підтримка кооперативного руху і малих виробників ці та інші актуальні питання propozitsiya.com погодився висвітлити народний депутат України Валерій Давиденко.

— Якщо виділяти гроші на стимулювання кооперації, то на що саме?

— Серед усіх галузей найбільше потребує кооперації молочна. Тут у населення багато проблем: якість молока, охолодження, контроль здоров’я тварин, їх лікування. Якби кооперативам надати бюджетну підтримку хоча б на закупівлю реактивів для лабораторії з якості або на щось подібне, то це було б суттєвим стимулом. За відсутності такої підтримки з боку держави кооперативи працюють лише там, де їх підтримують іноземні гранти або переробні підприємства, зокрема, молокозаводи. В останньому випадку члени кооперативу потрапляють у залежність від переробника. Хоча можна спробувати вибудувати систему підтримки індивідуальних власників корів опосередковано, шляхом підтримки переробників — а вони вже підтримають своїх здавачів.

Втім, кооперація — це насамперед обєднання зусиль, а йому відсутність юридично оформленого кооперативу — не завада. Так, у рослинництві дрібніші фермери кооперуються з великими: наприклад, великий фермер купує сушарку, розраховуючи не тільки на свої обсяги, а й на обсяги менших господарств, які з ним співпрацюють. У молочній галузі можна створити й комунальне підприємство з прийому та охолодження молока, тим більше, що децентралізація суттєво розширила можливості місцевих громад, як організаційні, так і фінансові.

Часто все впирається в невміння людей домовитись. Коли я був керівником господарства, в одному з сіл поскаржилися, що за молоко посередники їм платять менше, ніж сусідам. Господарство готове було повністю за свої кошти надати в те село і охолоджувач, і лабораторію. Справа забуксувала, бо не змогли домовитися, де ставити охолоджувач: одні хотіли на своїй вулиці, інші — на своїй. Я вже й підводу запропонував, щоб довозити до охолоджувача бідони з молоком. Але домовитися між собою щодо всіх аспектів роботи так і не змогли.

— Чи справді після децентралізації бюджети громад так зросли, що й на створення комунальних підприємств вистачить?

— У 2015 році в Чернігівській області було створено 5 перших об’єднаних громад, зокрема Парафіївська в моєму окрузі, в Ічнянському районі. У кожній бюджет зріс у 4–5 разів! Не менш важливо й те, що громада може чітко показати бізнесу, куди йдуть його податки. Відтак у бізнесу побільшало стимулів працювати «по-білому» та інвестувати в сільську місцевість.

— Ще один фундаментальний елемент аграрної політики — земля. Здається, що насправді основні політичні баталії ведуться не навколо того, продавати землю чи ні, а навколо умов і правил продажу. Які міркування щодо обмежень обігу сільгоспземель є в парламенті?

— Для напрацювання правил продажу сільгоспземель створено робочу групу, до якої входжу в тому числі я. Відбулося вже одне засідання цієї робочої групи. Міркування у її членів різні, але існує сильне несприйняття ідеї необмеженого продажу землі.

Ким же обмежити коло її покупців? Насамперед, у тих країнах, які ми постійно беремо за приклад, сільгоспугіддями не володіють юридичні особи — тільки фізичні. От щодо встановлення вимог до фізосіб, які мають право купувати землю. Це і освіта (спеціальна, сільськогосподарська), і стаж роботи в галузі, можливо, і тривалість роботи фермерського господарства, яке хоче купити землю. Є ідеї встановити мінімальну тривалість проживання на території громади, де особа може купити землю, максимальну відстань від місця постійного проживання до ділянки, що купується. Слід також передбачити ситуацію, коли земля переходить банку як застава, а той не знає, що з нею робити, адже банк — не сільгосппідприємство, у нього ані техніки, ані відповідних фахівців.

Було проаналізовано кількість землі та бажаючих професійно працювати на ній. Оцінивши це співвідношення, робоча група наразі виходить на максимальну кількість землі, що може знаходитися у власності однієї особи, в 200 га. Щодо вимог, то, гадаю, обовязково повинні бути постійне проживання на селі протягом не менше ніж 10 років і стаж роботи в сільському господарстві. Також потрібно зафіксувати переважне право на придбання сусідніх ділянок. Я вважаю, потрібен спеціальний закон про консолідацію землі, і у світовій практиці подібні норми є. До речі, в цей закон можна включити і норму, яка б регулювала структуру сільгоспугідь на науково обґрунтованому рівні, як це впроваджено в деяких країнах ЄС.

Узагалі слід готуватися, що процес лібералізації ринку землі займе 10–20 років. Право викупу землі з іпотеки варто спочатку надати тільки місцевим громадам.

— Невже після децентралізації у громад знайдуться гроші навіть на викуп землі?

— Це можна зробити за кредитні кошти. Як відомо, міжнародні фінансові установи, наприклад, МВФ або ЄБРР, можуть дати кредит і під 1,5% річних. Ці відсотки легко перекриє орендна плата, яка на Чернігівщині, за офіційними даними, в середньому становить 5%, на практиці часто — 7,5–8%, а в Прилуцькому районі вищезгаданої області — навіть до 10% вартості на рік. Після продажу ділянки, ясна річ, дорожче, ніж ціна викупу, можна буде і кредит повернути, і ще й кошти для місцевого бюджету заробити.

— Ви знайомі з ситуацією в Національній академії аграрних наук. Чи можна, на Ваш погляд, взагалі реформувати цю структуру. Якщо так, то як?

— Розпуск НААНУ, як на мене, — це зайве. Такі академії діють і на Заході, щоправда, як громадські організації. Основна проблема полягає в тому, що вітчизняна наука, зокрема аграрна, далека від виробництва. Попри все, українська аграрна наука має багато досягнень, користується авторитетом за кордоном. Зверніть увагу – провідні світові селекційні компанії, які працюють в Україні, беруть на роботу переважно українських фахівців. Наші вчені-аграрії та агрономи мають бездоганний імідж і заслужений авторитет.

Щоб принаймні зберегти ці напрацювання, потрібно на законодавчому рівні стимулювати наукові парки, виробничі кластери при наукових установах. Потрібно міняти управління аграрною наукою. Врешті-решт, стимулювати організацію елементарних демо-полів і виробничих полігонів: у цій сфері наші селекціонери поки що відстають від західних конкурентів. На сьогодні ще слабко розвинуто державно-приватне партнерство у цій галузі, а воно дуже необхідне для її розвитку. Потрібні навчальні центри, де можна було б побачити вітчизняні сорти й гібриди, порівняти з закордонними аналогами. Говорячи про це, слід відзначити, що ті 400 тис. га землі, які знаходяться в розпорядженні НААН, повинні більш ефективно використовуватися. Наприклад, як демополігони, або для ведення насінництва сортів і гібридів вітчизняної селекції. А не для елементарного товарного виробництва, як зараз. Якщо ж ці землі й  надалі будуть неефективно використовуватися, буде потрібно щось робити: або розпайовувати, або дійсно продавати.

Джерело: Пропозиція