Десять років Микола Скалацький з Томашівки плете корзини. Це його основний заробіток. Бере за одного від п’ятдесяти гривень і вище, бо є більші і менші.
До 1992 року чоловік працював водієм на ніжинському заводі «Прогрес», а коли підприємство розформували, влаштувався у київську охоронну фірму. Та звідти звільнився. Тепер нікуди не їздить, а живе за те, що заробить власними руками. Ремеслу навчився у батька (нині покійного) та хрещеного. Вироблене виставляє біля двору.
« Тут дорога, люди бачать мій товар. А корзини у господарстві завжди стануть в нагоді, – каже 52-річний умілець. – Роботи у Томашівці немає, от і доводиться так виживати. Приїжджі купують для себе і на подарунок родичам. Одні казали, що на Одесу повезуть. Для себе роблю й мітли з берези».
Лозу чоловік ріже восени на болоті, що неподалік. Складає у сараї, який постійно провітрюється. Найкращі корзини виходять із червоної лози. Вона гнучка і не ламається.
У лозоплетінні, каже, головне – витримка. Починає з того, що робить дерев’яні заготовки різної форми – круглі, овальні. Потім маленькими цвяхами збиває обруч. Лозові прутики розколює навпіл ножем і обплітає ними збитий обруч. Бічну частину плете методом «гусячої лапки», а його батько умів робити ще й «іконкою» у вигляді ромба. Далі вставляє ребрини і обплітає їх тонкими лозяними прутиками, потім виготовляє денце і стійки. Акуратно зрізає всі нерівності і фіксує бортики.
Для виготовлення ручки бере товщу гілку і теж її щільно фіксує. Через 4-5 годин невелика плетінка готова.
Джерело: тижневик Трудова слава
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
