Колонка редактора

Про «легітимного» ростовського блогера та патріотичний бандитизм: «Україна-тудей»

Україна змінилася. Істотно і безповоротно в багатьох речах. Наприклад, здравомислячим українцям (особливо тим, які понюхали пороху в АТО) вже нереально вбити в макітру ахінею про те, що Росія – це братній народ, Кремль насправді бажає нам добра і на Донбасі «нєт русскіх войск». Власне, зараз мало хто вже вірить і в те, що українцям бажає добра і «наша українська» влада. Грабіж, геноцид у «зохенвейському» виконанні, маніпуляція фактами, захмарне збагачення, списання всіх гріхів на війну, політична шизофренія і страшенна боязнь чергового (справжнього – не «шатунського») Майдану. Це коротка характеристика сучасної української влади. У тому числі й на місцях – на регіональному рівні.

«Діє підпільний обком»

Змінилася Україна і в світоглядному плані. Декомунізаційний вир зробив свою справу. Вже немає «ленінів», «щорсів», «енгельсів», «сталінів» і т.д. Поменшало цього лайна і в головах. А в кого цей непотріб міцно вчепився за нейрони головного мозку – ті мовчать. Бояться. Для когось – просто незручно про це говорити зараз. Тільки «під шафе» язик розв’язується і чути задушевні розмови про те, «как харашо кагда-то било – прі Сталінє».

Принишкли, як налякані спіймані директором прогульники, комуністи. Хоча, як відомо, «…діє підпільний обком». І не обов’язково, що цей «підпільний обком» діє на території України. Чекають підходящого часу. Історичні приклади реваншизму дають підставу припустити (не дай Боже такого, звісно), що таки дочекаються.

Не Трампом єдиним…

Змінилася Україна в плані геополітичному. Немає України як такої. Крим уже ніхто не віддасть. Власне, ніхто і не намагається його відбирати. Та й чи потрібен нам той Крим? Всі задоволені – лосі й олені. Керівництво країни слово «Крим» занесло у свій персональний словник архаїзмів. Чи коли-небудь ОРДіЛО повернуться до складу України? Шукати відповідь на це запитання зараз немає сенсу. Але реалії підказують, що «хрін там». Підемо шляхом Придністров’я. Хоч як би це маразматично звучало, але такий варіант вигідний усім сторонам. Про смертних жителів Донбасу не йдеться. Біда в тому, що ми шукаємо порятунок у санкціях, «трампах», «байденах», «меркелях» і т.д. Натомість тонемо в корупційному болоті, і з року в рік слухаємо казки про реформи. Майстерно відшліфовані казки.

«Патріотичний» бандитизм

Змінилася Україна в бунтарському сенсі. Залишилося дуже мало справжніх патріотів, які готові (і яким під силу) скидати злочинну владу та захищати знедолений народ від тиранії і деспотизму. Тисячі героїв загинули на україно-російській війні. Тисячі героїв і зараз захищають нашу країну на східних рубежах від путінського мордору. Спортивних молодиків, яких наймають певні сили (іноді навіть ті, які позиціонують себе як патріотичні), зараз уже не прийнято називати «тітушками». Насправді (якщо замислитися всерйоз) все колосально перевернулося і заплуталося. Скільки бандитизму і криміналітету зараз розвелося, маскуючись під патріотичні організації. Звісно, не всі такі. Є справедливі та ідейні рухи.

Змінилася Україна в багатьох сенсах, але незмінною залишилася в одному… Як влаштовували для чиновників тупі «показухи» з елементами награного вилизування та захмарної радості – так і влаштовують. Як зустрічають «вождів» із вишкіреними посмішками до щему в мозку – так і зустрічали. Як боялися «бюджетники» зайвий раз дихнути в присутності влади – так і бояться. Бо всі нажахані фразами на кшталт «йде оптимізація-реструктуризація-скорочення». Віримо відвертій ахінеї про «плани покращення» і привітно усміхаємося…

На жаль, ми не навчилися сприймати владу як своїх найманих працівників. Зате влада навчилася сприймати нас як сміття. Для влади ми – біологічні відходи низької проби, що вірять, терплять і не хочуть мати шансів на порятунок.

Про «легітимного» ростовського блогера і хіт «ручна поклажа»

Але не все так погано. Українці – легендарна і сильна нація. Саме тому ми й досі існуємо. Нас не знищили монголо-татари, радянські дияволи катували нас мільйонами, але ми вистояли. І Путін поцілує нас в зад. Але й владі не варто забувати про те, що у людей іноді вривається терпець і зриває планку. Тоді доводиться ставити «легітимними», перетворюватися на жалюгідних ростовських відеоблогерів і годувати «зацікавлених» хітами «про ручну поклажу».

Павло СОЛОДОВНИК

Ще статті по темі

Один коментар

  1. Пишешь хорошо! Про Патріотичний бандитизм не плохо сформулировано!

Back to top button