Про гуманітарну «наркоманію», консерви для обраних і зрадників
Війна не однаково вплинула на жителів України. Спеціально не формулюю речення зі словами «війна не однаково вплинула на українців». Деяких екземплярів ніколи не зможу назвати українцями. Вони не достойні бути українцями. Максимум – «жителі України»…
Хоча, знову ж таки, ці біологічні види не заслуговують жити в такій могутній і свободолюбній державі.
Так от. На кожного з нас війна вплинула по-різному. Хтось зі зброєю в руках проганяє рашистську мерзоту, хтось волонтерить, хтось постійно донатить на ЗСУ і всіляко допомагає армії. Хтось працює на економічному фронті, хтось – на культурному, духовному і т.д. Хтось принципово відмовився ходити до московської церкви. У комплексі ми – потужна незламна армія. Нація. Народ.
Кожен на своєму рівні наближає Перемогу.
Замість Києва за три дні орки взяли дещо інше…
Утім, є жителі України, які абсолютно не переймаються тим, що йде запекла війна, що гинуть кращі сини і доньки України, що російські терористи безжалісно знищують нашу країну. Ці люди живуть у своєму жалюгідному карбункулі. Вони невиліковно гнилі зсередини. Вони, м’яко кажучи, не люблять Україну і, звісно, не є патріотами. Ці біологічні види були б раді, якби перемогла Росія. І коли наші герої вигнали окупантів із Чернігівщини, ці «жителі» нереально засмутилися, впали в депресію і повстромляли свої язики назад кожен у свою… ротову порожнину. Бо в період «вазьмьом Кієв за трі дня» вони поводилися кардинально інакше. В піднесеному настрої цілодобово розкидалися фразами «ну наконєц-то», «о, дождалісь, ідут», «ну што ви там, гдє твой атошнік, уже убєжал»? І т.д., і т.п. Але дякуючи Богу і ЗСУ, замість Києва за три дні орки взяли дещо інше… На щастя, чимало і посмертно.
Гуманітарна «наркоманія» і консерви для обраних
Повернімося до «жителів».
Тепер частина цих людей підсіла на «гуманітарну голку». Давайте щодня і побільше. Особливо неприємно спостерігати за жителями населених територій, де і нога окупанта не ступала, які за «гуманітарку» готові матір рідну продати. Ясно, що всім зараз важко, але давайте відверто: в багатьох випадках уже спостерігається тотальне «зловживання» і марафони по макарони, тушонки і крупи перетворилися на позірне змагання любителів халяви. При чому — дуже часто за гуманітаркою напролом біжать саме ті, хто, толерантно висловлюючись, може без неї справитися.
Це не по-українськи.
Знову ж таки, це не узагальнення. Дійсно є багато людей, яким ця допомога зараз дуже потрібна. Але через містичні причини не всім нужденним перепадає. Також уже звичним стало явище «ревізії» і розподілу «гуманітарних трофеїв» серед своїх представниками органів місцевого самоврядування. Під соусом «війна все спише» в невідомому напрямку зникають не лише консерви, а й більш дороговартісні речі. Але то вже зовсім інша історія.
«Он вояка, приїхав, не встиг повоювати, вже машину купив»
Також люто дратують розмови цивільних із категорії «жителі України» про військових. «Глибокі» філософські судження про наших захисників. Описувати все в подробицях довго. Залишу тут лише тези-«витяги» з цих розмов.
«Он вояка, приїхав, не встиг повоювати, вже машину купив». «Та що там тепер уже воювати, треба було не задиратися, а погоджуватися на умови Путіна, бо тепер усіх переб’ють. Чим воювати і проти кого ви пікнути вздумали? Проти Росії? Удачі»… «Теж мені герої, сидять десь собі горілку п’ють і ще по 100 тисяч отримують». «Дурню зрозуміло, що з нашої області вони самі вийшли, аби захотіли, то всіх би за день із землею зрівняли. А то «защітніки» вигнали, ну-ну». «Не знаю, чи буду картоплю весною садити, бо якщо вояки наші прийдуть, то це ж їх тоді треба буде годувати і всю вирощену віддати. Скіко труда тоді і для чого». «І не вбило його там, он приїхав, герой який ходить».
«Ніколи знову»
Тут коментарі зайві. Головне – фіксувати всіх цих «жителів», не соромлячись говорити їм в обличчя, хто вони і де їхнє місце. Робити їх відомими за їхні висловлювання. І найважливіше – після Перемоги (вже дуже скоро) відстежувати і докладати максимум зусиль, щоб ці «жителі» на всіх рівнях у жодному разі не просочилися кудись у владу чи на керівні посади. Це принципово важливо. Гадаю, не варто пояснювати чому.
Тридцять років Українську Державу роздирали зсередини прихильники «руського міра». Тепер ми платимо за це велику ціну. Гинуть військові, цивільні, жінки і дітки… Слова «Ніколи знову» для нас мають відтепер ще одне важливе значення!
Павло СОЛОДОВНИК