Про дурних і бідних: оптимістична філософія

Чому дурні? Бо бідні! Чому бідні? Бо дурні! Цю агресивну афористичну мудрість я почув у ранньому дитинстві від когось із дорослих. І ці слова намертво засіли в моїй свідомості. І якщо раніше ці тези сприймалися виключно як щось іронічне та смішне, то нині – кардинально навпаки. Як кажуть, було б смішно, якби плакати не хотілося.

Зараз спробую систематизувати свої думки з цього приводу в кілька абзаців і розповісти вам кілька цікавих історій.

Про бідність, «воїна» з чарчиною та джунглі на городі

Бідність – це вже, на жаль, ментальна ознака українців. Частини українців. Бо є українці, які задля розваги і понтів купують собі елітні автомобілі за п’ять мільйонів. Вони мають таке ж уявлення про бідність, як пересічний селянин про фрітату з лобстером. Але якщо бути відвертим, то більшість бідних людей – це старенькі, немічні, а також ліниві з алкогольним хобі. Немічним треба допомагати. Ліниві алкоголіки заслуговують на те, в чому варяться.

Хоч як би важко було, але працьовиті амбітні люди намагаються хоч якось заробляти на хліб і до хліба. Вони не влаштовують маразматичних «мітингів» біля вигону корів чи в тролейбусах. Вони не читають мантри про те, що держава всім щось винна. Але то вже дещо інша історія. Повернімося до лінивих і амбітних.

Яскравий приклад (не вигаданий) – живуть собі по сусідству двоє чоловіків. Один – безробітний лобуряка, існує в напіврозваленому хліві, ходить у ганчір’ї, від нього смердить на кілометр і працювати він не любить. Краще під липкою пляшку роздавити з такими ж «воїнами зла». А ще цей чоловік полюбляє байки розповідати про свої унікальні кулінарні здібності, прогресивний менеджмент на зарослому джунглями городі та заробітки на передових підприємствах.

Інший чоловік – життєрадісний, працелюбний, веселий. Удома буває рідко – бо постійно на заробітках. А якщо вдома, то зайнятий по господарству. У цього чоловіка красивий будиночок, автомобіль, родина, блага цивілізації, адекватні думки та плани на день завтрашній. Мораль проста – важко в житті обом, але кожен сам собі вибирає алгоритм дій.

Про загубленого в роздовбайському вирі генія

Інший приклад. Ще в студентські роки познайомився з феноменально розумним хлопцем. Він без підготовок і напруження виборював перші місця на всеукраїнських олімпіадах із хімії. Розплутував хімічне павутиння краще за багатьох викладачів, але… був рідкісним роздовбаєм. Він місяцями прогулював навчання, тонув у безпросвітних запоях, прогулював усе до останньої копійки… Його кілька разів виганяли, кілька разів поновлювали… Зрештою він остаточно втратив шанс стати провідним науковцем, а, можливо, винахідником якоїсь нової речовини. Його засмоктало у вир неправильного життя. Де він і що з ним зараз – не знаю. Але я часто згадую цього розумного дивака, який пішов не тією дорогою. Хоча, можливо, навпаки? Для нього саме той шлях виявився правильним? Чому дурні? Бо бідні! Чому бідні? Бо дурні!

Замість «хепі-енду»

Наостанок маленька ремарка про кожного з нас. Винайти адронний колайдер чи запустити в космос надсучасного шатла не всім під силу. Але зробити своє життя і самого себе кращим, ніж учора – реально! Ми самі варимо свій борщ! Прокинутися о 5-й і встигнути зробити мільярд справ чи провалятися до 10-ї і депресивно прожити ще один сірий день? Докласти зусиль і заробити зайву копійку чи покласти на все пластиліновий болт, втопившись у пивному вечорі, перетворивши його на потік скарг у бік влади й образ на життя? Нагрубити рідним, обізвати їх йолопами і встромити в і без того хворе серце якесь дуже болюче слівце чи усміхнутися їм, обійняти, сказати щось ніжне, тепле, приємне? Вибір – за вами! Бути бідним фінансово – погано! Але коли ти бідний морально – це гірше в мільйон разів…

Павло СОЛОДОВНИК