Як тільки-но у людини з’являється акаунт у Facebook, вона в цю ж секунду (автоматично) стає «експертом». «Експертом» з усього. Адронний колайдер, децентралізація, ЖКГ, медицина, спорт, кулінарія, мистецтво і, звісно ж, політика. Олінклюзів, дідько його бери.
Пост про діряву шкарпетку, соцмережний ритуал і зрада
Ці люди починають настільки добре розбиратися в усіх справах світу земного, що аж страшно стає. Життя для «експертів» одразу ж ділиться на «до» і «після». І оте «після» починається з самого ранку як тільки макітру від подушки відірвав. Понеслася. «Лол», «норм», «бред», «ок», «хз». З’явилася навіть спеціальна «експертна» мова. Але не про те.
Хтось опублікував фотографію, наприклад, дірявої шкарпетки – і почалося. З’являються під цим постом сотні коментарів-кристалів, в яких вкладені глибочезні думки і тези філософських трактатів. «Експерти» змагаються у дотепності, креативності, почутті гумору і обов’язково сперечаються над тим, хто вперше дізнався про те, що шкарпетка дірява.
Це обов’язковий ритуал соцмережних дискусій. ОБОВ’ЯЗКОВИЙ! Одні клянуться, що на власні очі бачили як саме ця шкарпетка рвалася. Інші запевняють, що вони цілий день витратили на переписки, аби дізнатися, що в шкарпетці дійсно є дірка. І тут така невдячність – навіть «не послалися» на них. Зрада і підстава. Так не роблять… Межа цинізму…
І навіть не додумайтеся переконувати, що насправді фотографію цієї шкарпетки вам надіслав ваш товариш. Власне, шкарпетка також його.
Фейсбучна «братія», безробітний сенсей і босоногий пастух з ядерним фізиком
В «експертній» братії є окремий сегмент «коментувальників», які працюють за принципом «фе». Одні свідомо, інші через набуту патологію мозку (виникає внаслідок певних життєвих ситуацій, які тісно пов’язані з людьми, пости яких «коментують»).
Розглянемо кілька «клінічних» випадків на прикладі вигаданих людей з різними «даними» («діагнозами»).
Наприклад, сидить вдома «експерт», який вправно суміщає роботу заядлого дегустатора алкогольних напоїв і писаря якогось держслужбовця. Помічає «експерт» щось цікаве (на його думку) в соціальній мережі і починає «коментувати». Причому «коментарі» пишуться з неабиякою злістю (мабуть, аж слина скаче з рота) і таким неприроднім бажанням вкусити за сідниці, що виходить текстове збочення з мільярдом помилок. Але головне в цьому – місія! Показати себе квадратним йолопом, буцімто «принизити» когось, а коли доходить до мозку вчинене – доводиться видаляти оті «коментарі».
Існує й інший тип «експертів». Наприклад, сидить вдома у своїй кімнаті перед комп’ютером ще один дорослий чолов’яга, який уже кілька років ніде не працює. Так от, цей «експерт» полюбляє «вмикати» в собі режим великого сенсея і повчати апріорі недурних людей. Причому, зі своїми настановами влазить в ті сегменти віртуального простору, до яких він не має жодного відношення. Щось на кшталт ситуації, коли босоногий пастух іде по доріжці і радить ядерному фізику як правильно робити реактор. Це доволі розповсюджений тип «експертства».
Принцип «фе», пакет лузера і жаба
Розповсюджений також тип «експертів», які «коментують» публікації виключно однієї категорії авторів. Звісно, в стилі «фе». А в якому стилі тут коментувати ще, якщо нещодавно ти сам відносився до цієї категорії, але вона недавно несвідомо образила тебе – викинула за борт?! Ну, і що – що ти був бійцем «для галочки», бо користі фактично не приносив?! Ну, і що – що весь час намагався видурити якомога більше баришів і суттєво збільшував обсяг буцімто виконаної роботи?! То неважливо, тут треба заспокоїти оту «жабу», яка сидить на плечах і душить горлянку. Обов’язково також треба долучитися до соцмережного флеш-мобу «коментувальників у стилі «фе». Усвідомлення, що ти не один – неабияк радує і мотивує.
«Експерти-маніпулятори» у переважній більшості пишуть всіляку гидотну бридоту через наявний в серці «пакет лузера» — заздрість, жага до помсти, образа. Крапка! Але всі ці люди чомусь навіть не прагнуть зрозуміти одну просту річ! Об’єкти їхньої «високоморальної критики» насправді не звертають на це ніякої уваги. А от «експерти» себе публічно виставляють йолопами і показують – ху із ху насправді.
Для чого?! Навіщо?! Все дуже просто – «хохляцький» менталітет. Не український, а саме «хохляцький». Споконвіку українці воювали на два, а то й три фронти. Проганяли зовнішніх загарбників, ще й змушені були воювати проти внутрішніх запроданців. Власне, війна триває і зараз. Як реальна – з реальними вбитими і пораненими, так – і віртуальна.
Але тут напрошується логічний висновок – миру вам, брати і сестри.
Павло СОЛОДОВНИК
