Як чернігівці за радянським минулим, дешевою ковбасою і гумовими калошами ностальгують

10675014

Громадський транспорт або черга по щось інколи стають майданчиками для розмов незнайомих між собою людей. Причому найчастіше їх заводять пенсіонери. І теми різноманітністю не вирізняються. Здебільшого про тяжке життя, дорожнечу, болячки, погану й невиховану молодь…

Потім у якусь мить лунає фраза: «А от раніше було…». І тоді на обличчях більшості ситуативних співрозмовників з’являються усмішки та починаються ностальгічно-нафталінові історії про найсмачнішу в світі ковбасу по 2.20 і про те, як у Радянському Союзі добре жилося.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоб чоловічі штани були на дивані – роздуми про жіноче щастя

Схожа історія. Якось у соцмережі натрапила на колаж із давніх сільських фотографій – глечик сохне на паркані, акуратно застелене залізне ліжко в хаті та гумові калоші на ґанку. І під колажем купа коментарів, причому різних. Але більшість на зразок: «це ж наше дитинство, от би туди ще хоч на трішки, які ж ми тоді були щасливі» й тому подібне. А хтось взагалі описав історію, як, гостюючи в селі в бабусі, подібного засланого ліжка навіть торкнутися боявся. Причому це переповідалося, як якесь супердосягнення.

Зараз зовсім не хочу накликати гнів більшої частини представників старшого покоління й тих, хто ностальгує за згаданим періодом. Але людська природа влаштована так, що з часом негатив минулого із ближніх поличок пам’яті перекладається на дальні, забуті й не завжди освітлені. Бо носити мішок старих пожовклих і вже не актуальних проблем разом із торбою сучасних негараздів ніхто не хоче й не буде. Бо є нові труднощі, сучасні. Ймовірно, саме через це любителі дешевої ковбаси майже ніколи не згадують того факту, що по неї доводилося стояти кілька годин у черзі. Більше того, бігати, шукати блат і вигризати в прямому значенні слова треба було майже весь товар. Та це лише малесенький споживацький епізодик. Бо були в тій радянській історії речі значно страшніші: голодомори, репресії, переслідування, мільйони зламаних доль… Ті, хто відмахнуться і скажуть, що не пам’ятають такого, нехай з’їздять у село і поспілкуються зі старенькими людьми. На щастя, очевидці тих страшних подій ще живі. І їхні історії будуть зовсім не про згадану ковбасу чи  показушні першотравневі демонстрації. А про життя без прикрас і каторжну працю в колгоспі від світанку до смеркання.

Ця публікація, звісно, не для того, щоб збурити певну верству населення. Більше того, сучасне суспільство і життя ніхто не ідеалізує, бо насправді маємо вагон і маленький возик нерозв’язаних проблем у кожній сфері, хоч яку зачепи. Але, ностальгуючи, не варто підмінювати поняття. Бо пенсіонери згадують із теплотою 70-ті й 80-ті роки передусім тому, що тоді вони були молоді, здорові, закохувалися і всі проблеми здавалися до снаги.

3981566_original

Так само люди, які хочуть хоч ненадовго повернутися в дитинство, сумують не за сільським багном чи роботою на городі, а за бабусями, їхніми казками й найсмачнішими у світі пиріжками чи млинцями з печі. Бо тільки цим можна пояснити тугу за комуністичним минулим.

Якщо ж у когось інші мотиви, і ностальгія саме за колошами та сільською вбиральнею у мороз, то мерщій кидайте міські квартири з усіма зручностями й інтернетом та переїжджайте відроджувати богом забуті хутори. Там тогочасного колориту, хоч греблю гати – починаючи від ґрунтових доріг і крамниць, у кращому випадку, за кілька кілометрів від оселі.

Ось тільки цікаво, чи багато охочих знайдеться?

 

 

 

 

 

 

 

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register