Хочете – вірте, не хочете – спробую переконати: на четвертий день експерименту перед вами звітує зовсім інша людина. Розказую.
Станом на четвер робочий процес відпрацьовано до дрібниць. Випусковий редактор лише тяжко видихає, отримуючи документи не в чат, куди скидають матеріали «всі нормальні люди», а на пошту. Крім того, я прошу адресатів відповідати на кожне повідомлення, бо дрібні прийомчики Месенджера «надіслано», «отримано», «прочитано», «строчить відповідь», «передумав» (це коли строчив-строчив, а нічого не прийшло) підсадили на звітність.
Фейсбук, до речі, спокійно спостерігав за моєю інертністю рівно три дні (як у садочку – три дні можна гуляти, а з четвертого – неси довідку), і почав настирно атакувати. Пошта забита листами такого змісту:
«Альона Макаренко, троє людей просяться до вас у друзі, давайте разом подивимось, хто це».
«Альона Макаренко, Наталі Солодовник надіслала в чат «Блоги_ЧЕline» тридцяте повідомлення. Не ігноруйте своїх подруг».
Але найбільше мені сподобалось ось це: «Альона Макаренко, ваш друг Яна Титенок оновила свій статус у ФБ. Ви хочете дізнатись більше про це?». Яна Титенок, щонайменше це має бути пост про твоє весілля, в якому ти затегала мене як запрошеного гостя! Бо нащо тоді йому – Фейсбуку – зайвий раз розбурхувати мою й без того нестабільну душу!?
І нонсенс мого нового життя – сьогодні я пішла на обід без мобільного. Ще раз – Я ПІШЛА НА ОБІД БЕЗ МОБІЛЬНОГО. Чесно – забула, але на сходинках офісу згадала, що телефон лишився на столі й не вважала за необхідність повертатися. Здається, вже вимальовується крутєнний сценарій мого нового експерименту 🙂
А ще розкажу вам про громадський транспорт. Так от, я розучилась їздити в громадському транспорті без телефону. Раніше це було приблизно так: зайшла, заплатила, втикнула в телефон, підняла голову – мало не проїхала свою зупинку. Тепер уже після другої дії я не знаю, чим себе зайняти, й оговтуюсь лише тоді, коли пасажирам явно незручно від мого настирного погляду. Тому сьогодні йшла додомку пішки. Лише я, музика й дорога, що з центру до Олександрівки середнім темпом займає рівно годину. Чуєш, Клименко, рівно одну годину = 60 хвилин = 3600 секунд! Не годину і ще трішечки, не трішечки більше години. Ходімо завтра вдвох, я навчу тебе пунктуальності! Так от, навіть попри сиру погоду, вийшла кльова вечірня прогулянка. Рекомендую!
До речі, вчора про корону я жартувала. Я ж скромняжка, нема ніякої корони. У мене є тільки булава 😉
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
Ха! Нашли, чем удивить. Любой адекватный человек если и пользуется соцсетями, то в качестве инструментов общения. Ну, собрана база контактов под рукой или там найти какую-то организвцию удобнее таким способом. А есть упорыши, живущие в фейсбуке или инстаграме, или как его там.. сутками. В туалет ходят со своим обмылком и каждую козявку, выковырянную из носа, фоткают для инстаграма. Я б их, блин, казнил череж одного, а еще лучше — отрубывал пальцы, чтобы эта перхоть не загаживала дурацкими цитатками, смайликами и прочей дрянью сетевое пространство. На примере таких пользователей лишний раз убеждаешься, что 90% людей — это обезьяны. Павианы и бабуины с предельно узким кругом интересов, тыкающие каждую секунду в дурацкий гаджет.
Андрей Стацкевич, к автору блога у меня вопросов нет, это журналист, который старается привлечь внимание как можно большего количества людей в ресурсу. Потому как зависимость за три дня не побороть, тут либо ее не было (что более вероятно), либо девушка нас обманывает и продолжает чатиться. А вот у вас, Андрей, наблюдается классическая форма мизантропии. Обратитесь к специалисту!
Журналисты, это Ларри Кинг, обозреватели LBC London, хороший пример также Александр Невзоров. Тут журналистов нету. Пока еще не научились.