Частенько доводиться чути справедливі й не дуже нарікання від знайомих про реалії нашого нелегкого життя. Те не так, се не так, «от раніше було», «он у інших країнах», «за Союзу як ми жили», «до чого довели країну», «нема на них Сталіна», «коли вони вже всі понажираються»… Причому скаржаться доволі часто й ті, хто купив собі і дружині по новенькому авто з салону і вже закінчує ремонт у квартирі. Окрема категорія – люди поважного віку. Вони чомусь вважають, що колись (за часів комуністичного режиму та за Сталіна) жилося в тисячу разів краще. Іноді намагаюся подискутувати і з першими, і з другими.
Погоджуюся з тим, що нині життя – не мед і навіть не найдешевша фруктоза. Щоб жити в сучасному світі, треба титанічно працювати. З власного досвіду скажу, що були часи, коли одночасно працював на п’яти роботах. Це не жарт. Іноді вдавалося спати лише по кілька годин на добу. Але не все ж так погано, як вимальовує свідомість значної категорії населення.
Починаю наводити приклади і переконувати, що насправді зараз не так уже все й паскудно. Хліб на столі є, до хліба є, в магазинах можна купити що завгодно і в будь-якій кількості (головне – було б за що купувати), за нарікання на президента чи владу нині не відправляють на 20 років до Сибіру без права листування з рідними. Кордони відкриті – не подобається працювати на українських ринках праці, то їдь заробляй до інших держав. Аби здоров’я було. Ніхто нам нічого не винен. Ні держава, ні влада. Влада – наше віддзеркалення.
Людям похилого віку іноді пояснюю, що за Сталіна українців нищили мільйонами, згадую про Голодомор, репресії, колективізацію, знущання радянської влади над селянами, безпричинні ув’язнення, тортури, життя в суцільному страху тощо.
Але… І молоді, і не дуже молоді навідріз відмовляються сприймати мої аргументи. Хоч лобом об стіну бийся, але достукатися до них нереально. Це явище називається ефектом Земмельвейса. Людина навідріз відмовляється сприймати, вірити, прислухатися до слів, фактів, ідей, доводів, якщо вони суперечать уже сформованим уявленням, нормам тощо.
І до багатьох із нас цей ефект присмоктався невидимим ціп’яком і не хоче відпускати. На жаль, ця ментальна інфекція в багатьох випадках невиліковна.
Але ліки існують. Болючі. Пекучі. Зате ефективні.
Чимало «заражених» ефектом Земмельвейса з Донбасу нині вже абсолютно здорові. Люди, які там жили і роками ностальгували за Радянським Союзом, сповна насолодилися «руським міром». Комендатури, доноси, КДБ, підвали, ув’язнення за «інакодуміє», насильство, вбивства, дефіцит товарів і т.д. Дорога ціна за одужання…
Тому моя вам порада – цінуйте, що маєте, і мисліть критично.
Павло Солодовник
