Цьогоріч на долю Чернігівщини випало чимало «реформаторських» випробувань. Люди (переважно селяни) досі оговтуються від «укрпоштівського покращення». Помалу проблеми вирішуються, але всі чудово усвідомлюють, що реформою пілотний недопроект назвати важко. Хоча задум у генерального директора «Укрпошти», мільйонера Смілянського непоганий. Але не для нинішніх сільських українських реалій. Гадаю, ви не будете цього заперечувати.
Тепер поштовики заявляють, що не розноситимуть пенсій. Чим завершиться ця епопея – наразі невідомо, але логіка підказує, що пенсіонерам варто оформлювати пластикові банківські картки. Біда в тому, що в селах немає банкоматів. Тому по гроші треба буде їздити до району. Окрім того, люди похилого віку стають надлегкою мішенню для аферистів.
Після поштового артобстрілу селян інформаційними гранатами добили енергетики. «Чернігівобленерго» ліквідувало подворові збори показань лічильників. Натомість запровадили цілий спектр онлайн-послуг для передачі показань. Відверто кажучи, все круто і зручно. Особливо сподобався метод передачі через «вайбер». Але знову ж таки, для більшості людей сільської місцевості і фактично 100% пенсіонерів ці онлайн-сервіси – нереальне завдання. Це як для сучасної пересічної людини, наприклад, запуск космічного шатла. Що стосується інтернету, то варто пам’ятати, що в селах Чернігівщини його немає. Поодинокі умільці встановлюють спеціальні антени та роутери або ж фінансово ресурсні господарі проводять інтернет через супутник. Є села-щасливчики, до яких дотягує 3G-зв’язок, але знову ж таки – ним користується переважно молодь. Та навіть не в тому суть. Покоління селян наразі не підготовлене для комп’ютеризованого побуту. Потрібен час. Тому в оцих радикальних «реформах» варто вбачати і позитив. Це своєрідний рушій сільського прогресу. Не треба скептично посміхатися. Колись у колгоспах перші трактори намагалися запустити пугою. Тож у всі часи є перехідні етапи розвитку. У майбутньому бачу, як селяни через Мережу продають молоко, сир, яйця, консервацію, мед, сало, м’ясо. Приймають замовлення і відправляють або ж відвозять. Подібні речі вже давно практикують. Щоправда, ще не масово.
Нині головне завдання – завести в села інтернет і навчити людей. Хочемо ми того, чи ні, але далі без інтернету – Н-Е-М-О-Ж-Л-И-В-О! Останні фокуси з поштою та енергетиками є яскравим підтвердженням моїх слів. І в цьому варто вбачати позитив. Насправді немає нічого складного. Людина з народження не вміє писати, читати і розмовляти. За бажання всього можна навчитися.
Наведу елементарний приклад. Моя мама проживає в селі. Все життя пропрацювала в школі і нині насолоджується життям із пенсією півтори тисячі гривень. І вона активний користувач інтернету. Навіть має свій акаунт у Facebook. А все почалося з того, що я кілька разів показав їй це диво чудне інтернет і навчив користуватися гаджетом. Тепер пересічна сільська пенсіонерка дізнається новини раніше за всіх на вулиці – з інтернету. Серед планів – навчити її самостійно передавати показання й оплачувати рахунок за спожиту електроенергію. В одній із книжок про особистісний розвиток прочитав золоту фразу – «сприймайте проблеми не як біди, а як нові можливості». Тому й вам раджу оці поштово-енергетичні катавасії сприйняти як звичайний виклик і перемогти.
Павло Солодовник
