Сину мого знайомого 8 років. Хлопчина – багаторічний (з 4 років) користувач Інтернету і «прохаваний» геймер. На жаль, пишатися тут нічим. Як і тисячі сучасних дітей – він віддає перевагу гаджетам і віртуальній дуристиці, ніж книгам та активному дозвіллю на свіжому повітрі. Звісно, все це безпосередній результат нехлюйського виховання. Насправді це страшна біда, коли дитина залежна від планшету і Інтернету. Приїхав друг з родиною погостювати до бабусі у село, а там немає «Wi-Fi». Дитина нудиться, ходить без настрою, втупилася насуплена в планшет і не помічає нічого навкруги. Нонсенс – восьмирічний хлопчина з міста нудьгує у селі!
І, на жаль, подібні «феномени» всюди. Всі ми з головою заплуталися у всесвітній липкій павутині. Ранок починається з соціальних мереж. Життя з реального поступово перекочувало у віртуальне. Ми забудемо віддати борг, чи заплатити комунальні, але НІКОЛИ не залишимо пустим інтернетний рахунок. Такі-от справи! Колекціонери лайків, «надуті» філософи, експерти-80-го рівня, які в слові з 4 літер роблять 5 помилок. Так, це все про фейсбучних монстрів, які дотепними коментарями пробивають навіть броню гончарівських танків.
Але не про це. Проблема в тому, що стадіони заростають бур’янами, правила рухливих дитячих ігор забуваються і, врешті, про «квадрат», «у вибивного», «Артек», «квач» і «чижик-пижик» вже мало хто і пам’ятає. Втрачається дорогоцінне надбання предків.
Хочеться бути оптимістом. Тому вірю в те, що 8-річний син мого товариша стане комп’ютерним генієм з розряду Гейтсів-Цукербергів і створить якусь корисну для суспільства програму. Або ж взагалі – чіп правди, який вмонтують в голови нашим «чесним» парламентарям. Уявіть ситуацію – питають у якогось «домовичка», або ж «шпалерного принца» про те, для чого прийшли у Верховну Раду. Вони відповідають, мовляв, балотувалися, щоб рай земний робити в окремих регіонах і в жодному разі не красти гроші людські. А тут чіп рррааззз – як влупить струмом у мозок «попереджувальний». Очухається депутат і у нього знову питають – чи крали ви народні гроші? Слуга нарду (скрутивши дулю в кишені) з єхидною посмішкою мармеладним голосочком встигає промовити єдине слово «ні». Аж тут чіп правди баббах в мозок – і перевибори.
